Дата публікації: 2023-03-13 12:00
Рік: 2023
Режисер: Алі Аббасі, Джеремі Вебб, Крейг Мезін, Ніл Дракманн, Ясміла Жбаніч,
Актори: Анна Торв, Белла Рамзі, Габріель Луна, Ешлі Джонсон, Мелані Лінскі, Мерл Дендрідж, Мюррей Бартлетт, Нік Офферман, Ніко Паркер, Педро Паскаль, Скотт Шеперд, Сторм Рейд, Трой Бейкер,
Тривалість: 8 год. 42 хв.
Кошторис: ~$ 90 000 000
Касові збори: -
Рейтинг IMDB: 9,1 / 10
В 2003-му році світ охопила епідемія грибної інфекції. Техаське містечко, в якому жили Джоел (Педро Паскаль) з донькою Сарою (Ніко Паркер) та його брат Томмі (Ґабріель Луна), було оточено армією, як і безліч інших міст на Землі. Уряд сподівався таким чином запобігти розповсюдженню інфекції і вдавався до крайніх заходів для цього. В результаті при спробі прориву кордону донька Джоела Сара гине.
Що було далі можна здогадатися із загального контексту, а нам показують Джоела 20 років потому. Він живе в карантинній зоні в Бостоні. Такі зони існують по всій країні. Вони контролюються Федеральним агентством контролю за катастрофами (FEDRA) і більше нагадують концентраційні табори, ніж нормальні міста. Для спротиву FEDRA мешканці організувались в підпільні групи, які називаються “Світлячки”.
Джоел більш за все прагне знайти свого брата Томмі, який мешкає десь на Заході. Це приводить його до “Світлячків”, лідерка яких Марлін (Мерл Дендрідж) пропонує йому працюючий автомобіль в обмін на послугу – Джоел повинен довезти дівчинку Еллі (Белла Рамзі) до Массачусетського Капітолію, а далі може шукати свого брата. Вибору у Джоела немає і він погоджується.
Джоел, його подруга Тесс (Анна Торв) та Еллі намагаються тишком нишком вибратись із карантинної зони, але їм це не вдається. На шляху у них стає солдат з детектором грибної інфекції. Він приймає єдине невірне в цій ситуації рішення і не пропускає утікачів на свободу. Ставить їх на коліна і починає тикати в шию приладом. На Джоела і Тесс детектор реагує радісним зеленим кольором, а Еллі не чекає поки запалає червоний і всаджує ніж солдату в ногу. Потім підключається Джоел і наша трійця під проливним дощем і пісню Депеш Мод “Never let me down” залишає зону і мертвого солдата в ній.
“Останні з нас” – це зовсім не серіал про зомбі, не про апокаліпсис і не про життя після нього. Це серіал про життя в цілому. Герої тут не просто виживають, вони постійно вирішують насправді філософські питання життя і смерті, кохання і дружби, відданості і зради.
На відміну від більшості “звичайних” фільмів, у героїв тут немає жодного запасного варіанту. Не можна зупинитися посередині. Не можна просто так піти від однієї жінки до іншої, тому що іншої скоріше за все не буде. Якщо у тебе є друг, то його втрата майже рівнозначна смерті. Кожна серйозна ситуація, змушує тебе вибирати між твоїм власним життям і життям противника. Від цього зникають напівтони. Залишається тільки сама життєва правда. І дуже часто вона є дуже неприємною. Як на війні. Якщо ти не хочеш бачити правду, то вмираєш. Можливо, вмираєш не зразу, але моральна сліпота має завжди ті ж самі трагічні наслідки.
Успіх “Останніх з нас” теж може бути прикладом сліпоти. Моральної сліпоти західного суспільства, якому попри все значно ближчими є страждання уявних героїв в уявному постапокаліптичному світі, ніж трагедії реальних українців під час геноциду, який чинять росіяни в Україні. Заради справедливості, до великого вторгнення 24 лютого 2022 року та ж сама сліпота панувала і над більшістю наших громадян. І тільки рік тому у них відкрилися очі, і вони раптом побачили, що недостатньо просто перестати стріляти і що боротьба за українську мову і культуру – це не націоналістичні вигадки, а таке ж саме питання життя і смерті, тільки національного масштабу. Правда може бути жорсткою по відношенню до інших, але сліпота завжди призводить до втрати свободи і, згодом, життя.
Джоел і Еллі дуже чітко відрізняють брехню від правди. А ще у них достатньо жаги до життя, щоб витримати будь-яку правду. Це друга риса, що суттєво вирізняє їх поміж більшості героїв серіалу. Слабкі здаються і вмирають, а сильні продовжують свій шлях. І це не про фізичну силу. Точніше, вона теж дуже важлива, врешті-решт, це постапокаліптичний світ, держави, що турбується про немічних немає. Але самої фізичної сили зовсім не достатньо для виживання. Треба не тільки вміти виживати, а й хотіти виживати. Не давати ламати себе дуже жорсткому життю, де кожного дня ти ходиш по краю леза.
Зображення цих і багатьох інших важливих ідей – це дуже сильний бік “Останніх з нас”. Я давно не бачив настільки переконливого способу донести до глядача прості життєві істини. З одного боку, нібито все дуже просто, ти розумієш що відбувається і з великою ймовірністю можеш передбачити розв’язку кожної сюжетної лінії. З іншого боку, не можна не поринути з головою у співчуття персонажам, настільки реалістичними виглядають їхні переживання.
Не можу сказати, що подібні почуття у мене були до кожного персонажа. Частина з них вийшла менш цікавою, ніж інша просто по сюжету. А десь не вистачило акторської майстерності для достовірного зображення. Я, наприклад, так і не зміг до кінця повірити персонажу чудової комедійної акторки Мелані Лінскі. Вона була неперевершена в “Двох з половиною чоловіків”, а тут попри її старання мене не покидало відчуття міскастінгу.
Натомість інші два актори, відомі своїми комедійними ролями Нік Офферман (серіал “Парки та зони відпочинку”) та Мюррей Бартлетт (серіал “Білий лотос”) неймовірно добре зіграли пронизливу до сліз лінію. На мою думку, їхня історія Білла і Френка – одна з найкращих не тільки в цьому серіалі, а й в усьому, що я бачив останнім часом. І зовсім не тому, що тема цієї історії має велику актуальність в сучасному світі, а тому, що вона дуже людяна.
Ще дуже вразив Скотт Шеперд, який зіграв Девіда – голову релігійної общини у передостанньому епізоді. Його персонаж має велику відповідальність за підопічних, і спочатку незрозуміло, як йому вдається тримати справи під своїм контролем. Але згодом завдяки Еллі ми дізнаємось відповідь на це питання. Тоді починаєш переосмислювати його попередні дії і дивуватися, як тонко він зіграв свого персонажа. Нібито він нічого спеціально не приховував, і його можна було б розкусити значно раніше, але все-таки інтрига трималась до кінця. Подивився його фільмографію, навіть знайшов пару фільмів, які дивився, але його там не пам’ятаю. Ну, після “Останніх з нас”, напевно, зверну на нього увагу, якщо ще десь побачу.
Що стосується головних героїв у виконанні Педро Паскаля і Белли Рамзі, то їхня пара вийшла дуже класною. Не такою трагічною, як пара Офферман-Бартлетт, хоча драматизму в їхній історії теж вистачає. Дуже цікаво спостерігати, як з абсолютно незнайомих людей вони перетворюються на практично родину, в якій батько Джоел готовий віддати життя за доньку Еллі. А оскільки обидва вони чудові і відомі актори, то на екрані трансформація їхніх стосунків виглядає дуже натурально. Нагадаю, що окрім інших фільмів та серіалів обидва вони грали в серіалі “Гра престолів”. Мені знадобився певний час, щоб в Беллі Рамзі я впізнав юну Ліанну Мормон, але я все ж таки це зробив і тепер точно відразу впізнаю Беллу в будь-якій новій ролі. Зараз їй всього 19 років, тож ролей попереду у неї ще ой як багато.
Перед переглядом серіалу я гадки не мав про що він, знав тільки, що знятий він за однойменною грою і в ньому будуть зомбі. Але тема грибних зомбі тут практично не розкрита. З’являються вони дуже рідко і переважно в невеликих кількостях. І дуже добре. Як не парадоксально звучить, але в цьому серіалі вони виглядають чужими. Хоча більшість людей заражена грибом і теоретично грибні зомбі становлять більшість населення Землі, основна увага приділена, на щастя, не ним. На початку я цього не розумів, і все чекав коли ж почнеться справжній екшн. А він так і не почався. Повторюся, і дуже добре, бо серіал зовсім не про зомбі, а про філософію людського життя. Не знаю, чи в оригінальній комп’ютерній грі акценти були розставлені так само, але в серіалі це приємно здивувало. Бо я очікував чергової екранізації ігрової бродилки, нехай і дуже якісної, нехай і з Педро Паскалем. А побачив дуже зворушливу історію (і не одну!), глибоку і пронизливу.
“Останні з нас” мені дуже сподобався. Я переконався, що шумиха навколо нього цілком обґрунтована, побачив кілька дуже зворушливих історій, чудову режисуру і класну акторську гру. Хоча серіал знятий за комп’ютерною грою про постапокаліптичний світ, населений грибними зомбі, він значно глибший, ніж ви могли б подумати. Зомбі в серіалі зовсім небагато, а його герої постійно займаються вирішенням філософських питань життя і смерті. Якщо у вас є можливість, обов’язково подивіться “Останні з нас”.