Дата публікації: 2024-06-15 12:05
Рік: 2024
Режисер: Річард Ґадд,
Актори: Г'ю Колз, Джессіка Ганнінг, Марк Льюїс Джонс, Нава Мау, Річард Ґадд, Том Ґудман-Гілл, Шалом Брюн-Франклін,
Тривалість: 3.5 год. (7 епізодів по 30 хв.)
Кошторис: -
Касові збори: -
Рейтинг IMDB: 7,8 / 10
“Оленя” – драматичний психологічний мінісеріал, створений шотландським коміком Річардом Ґаддом. Ідея серіалу взяти зі автобіографічного стендапу Ґадда, в якому він розповідає про вчинене над ним сексуальне насильство, переслідування та внутрішню боротьбу із самим собою. Річард Ґадд також написав сценарій до серіалу “Оленя” і зіграв головну роль Донні Данна. В інших головних ролях виступили Джессіка Ганнінг та Нава Мау. Прем’єра серіалу відбулася на Нетфліксі 11 квітня 2024 року.
Сюжет
Малоуспішний комік Донні працює барменом в місцевому пабі, де одного разу зі співчуття пригощає чаєм безгрошову відвідувачку Марту, яка сприймає цей жест з надмірним ентузіазмом і починає переслідувати Донні. В своїй голові Марта вирішила, що вони з Донні є парою, причому Донні їй постійно щось винен. Зрозуміло, що життя Донні перетворюється на пекло, але він чомусь не спішить ставити Марту на місце, демонструючи власні психологічні проблеми. Далі цей клубок розкручується, відкриваючи не дуже приємне минуле і інтригуючи майбутньою розв’язкою.
Що тут добре, а що не дуже?
Цей серіал, так само як і серіал “Ерік” з якогось дива називають комедією. Серіал “Оленя” має мітку “чорна комедія”, хоча з комедії тут тільки бажання Донні стати успішним коміком. Навіть жарти у нього не смішні. На привелике щастя – це єдине, що я можу закинути серіалу “Оленя”. Бо в усьому іншому він є абсолютним шедевром, який не те що було б добре подивитись, а просто таки обов’язково треба дивитись.
Персонаж Донні змушує зазирнути в глибини підсвідомості звичайної людини і в черговий раз згадати, що немає здорових людей, є тільки необстежені. Не з кожним сталося теж саме, що й з Донні, але майже кожний з нас має якісь травматичний досвід, який змушує робити нераціональні вчинки, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо. І тільки розуміючи все хитросплетіння мотиваційних факторів можна отримати шанс на розуміння своїх (чужих) дій.
Для мене ця тема дуже важлива, бо я бачу відверту нечуйність у дуже багатьох людей. Людей, які вважають, що треба просто зібратись і припинити валяти дурня. Якщо з тобою щось не так, то ти просто не хочеш поводитись, як доросла людина, що все залежить від тебе і ти повинен (всім навколо) розібратись зі своїми проблемами самостійно. І не турбувати ними оточуючих.
“Оленя” розкриває цю проблему настільки детально і талановито, що краще й побажати не можна. Тут немає сльозливого вибивання співчуття, як в серіалі “Ерік”. Тут навпаки головні герої намагаються поводитись так, ніби нічого особливого не відбувається. Там, де глядач вже давно кричить “дзвони в поліцію!”, Донні ще міркує, що може воно якось само собою розсмокчеться. І від цього ще більш моторошно.
А потім нам показують як він дійшов до такого життя і частина питань зникає. Проте з’являється багато інших. Але Річард Ґадд не поспішає давати на них відповіді. Можливо, він і сам не має цих відповідей, а ще більше віриться, що їх в принципі не існує. Тому нас і не повчають, а показують процес в усіх його подробицях. Яких закінчиться тільки тоді, коли закінчиться сам Донні.
Інша важлива тема – сексуальна невизначеність. Великий прогрес в захисті прав людей нетрадиційної орієнтації не тільки відкрив багато нових можливостей, але й виявився доволі болючим для всіх тих, хто, як Донні, ще не розібрався із власними почуттями. Раніше для нормального соціального життя обов’язково треба було бути гетеро – жорстоко, але просто і зрозуміло. А зараз вже не вийде замикати очі на те, що діється всередині тебе, бо всі навколо зайняті пошуками себе, отже й ти будеш це робити. Хочеш чи ні. А в купі з психологічними травмами минулого ці пошуки можуть перетворитись на персональне пекло.
В серіалі ця тема сексуальності дуже добре розкрита. Знову ж таки, без сліз і шмарклів, але з великим співчуттям. Для більшої правдоподібності трансгендерну подружку Донні Тері зіграла трансгендерна і в реальному житті мексиканська акторка Нава Мау. Дуже добре зіграла, як і решта акторів.
Річард Ґадд тут грав самого себе, мабуть, зокрема тому це в нього вийшло дуже добре. Але щось мені підказує, що більше такого ж сильного враження від нього ми не отримаємо. Наврядчи у нього є інша настільки ж сильна автобіографічна історія.
Справжньою зіркою “Оленяти” стала Джессіка Ганнінг, яка зіграла неврівноважену переслідувальницю Марту. Це просто якийсь неземний рівень. Її персонаж відверто огидний, сама акторка далеко не красуня, але при цьому вона примудрилася випромінювати якийсь дивний шарм. Звісно, що такий і був задум Ґадда, але ви ще спробуйте це так вдало зіграти. Браво!
Після свого виходу серіал обзавівся кількома скандалами. Фанатам з якось бодуна обов’язково треба було встановити реальну особу Марти і опікуна Донні сценариста Деррієна. Один з цих скандалів вже закінчився зверненням в поліцію і офіційним спростуванням, а інший тільки набирає обертів. Це чудове підтвердження актуальності проблем піднятих в серіалі, бо здорова людина не стала б лізти в життя інших людей тільки тому, що їм сподобався серіал на Нетфліксі.
Підсумок
Серіал “Оленя” – не просто розвага, і, мабуть, взагалі передусім не розвага. І точно не дитяча. Це дуже якісно зроблена і дивним чином приваблива подорож в глибини людської свідомості, куди без персонального психотерапевта краще не зазирати. Пошуки власного я з багажем сексуального насилля та сексуальної невизначеності. Дуже чудово написані, зняті і зіграні. Рекомендую всім дорослим.