Дата публікації: 2023-09-30 01:29
Автор: Віктор Франкл
Рік: 1946
Австрійський психолог єврейського походження Віктор Франкл написав свою книгу “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі”, використовуючи власний досвід перебування в німецьких нацистських концтаборах Терезієнштадт, Аушвіц та Дахау під час Другої світової війни. Відкрита ним під час цього жахливого досвіду ідея логотерапії змусила Франкла відразу після звільнення в 1945-му році написати цю книгу. Можливо, саме завдяки логотерапії Віктор Франкл зміг вижити, попри умови, які кожну хвилину на різні способи переконували письменника в безсенсовності власного життя.
Книга “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі” є гнітюче короткою. Перша її частина навперемін зображує жахіття життя в концентраційному таборі й забезпечує масштабними коментарями автора на тему психології в’язнів. Тема приголомшлива, цікава, але значно краще розкрита в іншому видатному творі сучасної літератури — графічному романі “Маус. Сповідь уцілілого”, який дає необхідне для кращого розуміння книги Віктора Франкла тло. Будь-яка інша книга з детальним описом існування концентраційних таборів, напевно, теж підійде. Мені ж “Маус” допоміг не відволікатись на шокові деталі, фокусуючись саме на поясненнях Віктора Франкла. Підозрюю, що він і сам не хотів, щоб його книгу вважали джерелом історичної інформації, відводячи її виключно ілюстративну стосовно своїх думок роль. Тому, для кращого сприйняття інформації перед книгою Віктора Франкла рекомендую прочитати щось документальне про життя в концтаборі.
Друга частина “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі” містить основні тези винаходу Віктора Франкла — логотерапії. Ця частина мене теж розчарувала своєю поверховістю. Напрочуд цікава ідея зображена окремими, почасти не зв’язаними між собою замітками. І все-таки з них можна отримати добре уявлення про логотерапію, принаймні достатньо сильно надихнутися ідеєю для продовження пошуків літератури, яка б її розвивала.
У двох словах логотерапія — це психотерапевтичний метод, який допомагає людині знайти сенс свого життя, виходячи з припущення, що жага до усвідомлення сенсу власного існування є головною метою кожної людини. Тобто, людина без чіткого розуміння навіщо вона існує наражає себе на численні психологічні проблеми й ставить під загрозу власне життя. В книзі Віктора Франкла це описано з багатьма прикладами, але без якісної наукової аргументації. Мені найбільше запам’яталось його амбітне твердження, що логотерапія є Третьою Віденською Школою психотерапії. Її “воля до сенсу” протиставлена “волі до задоволення” фройдівського психоаналізу та “волі до влади” адлерівської психології.
Очевидно, що “воля до сенсу” не може існувати окремо від решти “воль”, що на людину і її психологічний стан в різній мірі впливають абсолютні всі чинники, які існують в її оточенні. Не можна позбутися всіх негараздів, тільки віднайшовши сенс свого життя, хоча можна отримати схоже враження із цієї книги.
Місцями Віктор Франкл удається до теоретичних міркувань, методами логіки доводячи правдивість своєї теорії й неправдивість інших теорій. Жодні наукові дослідження при цьому не згадуються. Можу зрозуміти, що Віктору Франклу було не до досліджень в 1945-му році, а також, що свій досвід він вже вважав достатнім для підтвердження постулатів логотерапії. А проте, безмежна віра у власну правоту і заперечення теорій, які могли б підважити його висновки й змусити замислитись, що Віктор Франкл може бути не до кінця в усьому правий, і що життя складніше ніж він його собі уявляє, суттєво псують враження від книги.
Наприклад, в замітці “Колективний невроз” він стверджує, що “існує небезпека, пов’язана із вченнями про людську обмеженість, з теорією, що людина є лише продуктом біологічних, психологічних та соціальних умов, або ж продуктом спадковості й оточення. Такий погляд сприяє невротичному переконанню, що людина схильна увірувати в будь-що, зокрема й у те, що вона є пішаком і жертвою зовнішніх впливів або зовнішніх обставин.” Далі він визнає, що “людське буття є обмеженим, а свобода – лімітованою” і як відповідь на це наводить основний постулат логотерапії “людина не вільна від обставин, але вільна обирати своє ставлення до них“. Нарешті, в якості аргументації Віктор Франкл говорить “Як професор у двох царинах, неврології та психіатрії, я цілком свідомий міри, до якої людина є суб’єктом біологічних, психологічних та соціологічних обставин. Але, Крім того, що я професор у двох царинах, я також вижив у чотирьох таборах – концентраційних таборах – і через те можу засвідчити несподівано високий рівень людської здатності опиратися й мужньо протистояти навіть найгіршим обставинам, які лише можна уявити.“
Всупереч цим зауваження, книга давно стала класикою, перекладеним на десятки мов бестселером. Припускаю, що своєю популярністю свого часу вона завдячувала не тільки новій психологічній теорії, але й у великій мірі описам страхітливого концтабірного життя. На сьогодні видано багато літератури про німецькі нацистські концтабори й “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі” не є найкращою в цьому плані. Той же “Маус. Сповідь уцілілого” значно глибше описує цю проблему, дозволяючи буквально з головою зануритись в буденність ув’язнених. Логотерапія теж встигла отримати безліч конкурентних теорій на полі психотерапії й зараз не виглядає настільки революційно, як, припускаю, виглядала свого часу. Однак, я все одно рекомендую прочитати або прослухати цю невеличку книгу, тому що вона в будь-якому разі залишається видатною літературною подією сучасності.