Дата публікації: 2023-11-08 04:00
Автор: Євгенія Кузнєцова
Рік: 2023
Нарешті у нас з’явився посібник, який допоможе всім охочим захистити свою позицію під час чергової мовної дискусії. Чи правда, що у великих українських містах завжди говорили російською, а українська існувала тільки в селах? Чи правда, що російська мова природним чином з’явилася в Україні і є частиною української культури? Чи правда, що українці свого часу добровільно перейшли на російську мову і зараз всі повинні поважати їхній вибір? Якщо ви і не знайдете відповіді саме на ці питання в книзі “Мова-меч”, то дізнаєтесь достатньо, щоб зробити власні висновки.
Немає сенсу перераховувати всі підняті в книзі теми, скажу тільки, що їх дуже багато і вони охоплюють різноманітні аспекти існування російської та всіх інших мов в совєтській соціалістичній імперії. Деякі теми спочатку навіть дивують своєю присутністю, а потім вже дивуєшся наскільки глибоко копнула Євгенія Кузнєцова в досліджені вибраної теми. Наприклад, чи сильно ви зрадієте, якщо дізнаєтесь, що словесні вирази, до яких ви звикли, як до рідних, належать Сталінові? В книзі багато посилань на першоджерела, тож після прочитання можна продовжити власні дослідження.
Загалом, книга є унікальною для нашого ринку, надзвичайно актуальна, і сподіваюся вона ще довго буде перевидаватися. Поки її не замінить більш якісна праця, тому що зауважень до книги у мене, на жаль, дуже багато. Мені не хотілося б, щоб вони сприймалися як знецінення труду всіх задіяних осіб до виходу “Мови-меча”. Сподіваюсь, що якщо на мої коментарі і звернуть увагу, то тільки для створення кращого продукту. Можливо, це буде друга редакція цієї книги, а можливо зовсім нова книга на ту ж тему, яку нам ще досліджувати і досліджувати.
Назва книги “Мова-меч” попри свою ефектність не є інтуїтивною. Вона наводить на різні думки і може мати різні трактування в залежності від свідомості читача. Авторка Євгенія Кузнєцова навіть уточнює, що “це не заклик озброюватись мовою, як мечем”, а зовсім навпаки, українцям треба використовувати українську мову, як щит, в боротьбі проти російської мови-меча. Щиро кажучи, щось всередині мене протестує проти такого трактування, оскільки воно фактично означає, що книга могла б інакше називатись “російська мова-меч”, а це не дуже патріотично, особливо зараз. В той же час це жодним чином не знецінює зміст книги.
Книга складається зі 101 короткої статті на зразок дописів в блозі. Хоча в їхній послідовності напевно присутня внутрішня логіка, розпізнати її вдається далеко не завжди. У вступі авторка закликає відкривати книгу на будь-якому розділі, але я все ж не радив би цього робити, принаймні, не відразу. Спочатку треба прочитати весь текст, а вже потім, звертатись до відповідних розділів по аргументи. Якщо ви, звісно, зможете знайти потрібний вам розділ, керуючись лише заголовками. Наприклад, хто може швидко здогадатись про що йдеться в розділі “Внимание, говорит Москва” або “Оргнабір – ринок праці”?
Стислість статей, схоже, відповідає вимогам часу, коли читач звик до невеликих дописів в інтернеті і не в стані затримати увагу на довше ніж 2-5 сторінок. В цьому плані книгу читати дуже легко, вона не перенавантажує, але залишається смуток від недомовленості. Дуже рідко буває так, що під час читання однієї статті ти спочатку вибухаєш питанням “і це все?”, а потім розумієш, що наступна стаття продовжує підняту тему. Такі групи статей в книзі час від часу трапляються, і читати відразу стає цікавіше. Та все ж таки хотілося б, що вся книга була одним цілим, або хоча б складалася з кількох розділів об’єднаних однією підтемою. Інакше “Мову-меч” можна було б покращити додавши фінальну статтю, що укладає наведені в книзі факти в одну велику історію. А оскільки цього немає, то читачі змушені самі створювати щось подібне, щоб краще орієнтуватись в книзі. Поки що ж не відпускає враження, що таку книгу за бажання можна було б скомпонувати самому, порившись як слід на різних сайтах і блогах. В цьому випадку зібраний матеріал був би ще менш цілісним, проте деякі теми, напевно, були б розкриті повніше.
Під час читання ще мені бракувало порівняльного аналізу з іншими країнами. Часто виникало питання – а як складалася мовна ситуація в інших країнах, наприклад, в США? Чим мовна політика Британської Імперії відрізнялася від мовної політики СРСР? Це важливо тому, що мало довести шовіністичну природу російської влади, треба показати, що є більш цивілізовані країни, де всього цього немає. І не тому, що їм не вдалося, а тому, що вони не хотіли. Інакше, прихильник російської мови лише покиває головою, мовляв, так, дійсно, утискали решту мов на користь російської, а от в Штатах ситуація не краще, тільки там домінує не російська, а англійська, і взагалі, домінування однієї мови – це нормальний процес, відчепиться.
Нарешті, книзі катастрофічно бракує висновків з усього викладеного матеріалу. Читачеві потрібна прив’язка до сьогодення, розуміння як події минулого вплинули на конкретні аспекти сьогодення і що робити далі. Нехай не кожен би погодився з висновками і рекомендаціями, але книга від цього однозначно виграла б і, напевно, спровокувала б написання книг у відповідь. Хоча, сподіваюсь, що це і так станеться, оскільки кожне підняте в книзі питання заслуговує на окреме глибоке дослідження.
Після цієї критики у вас може виникнути враження, що книга не варта своїх грошей і читати її не треба. Це зовсім не так. Принаймні, вона розширює кругозір і створює необхідну для розуміння мовного питання мапу. З книги “Мова-меч” ви отримаєте безліч вказівок на чинники, що впливали на мову, і вас не так легко буде збити з пантелику під час чергової дискусії.