Дата публікації: 2023-02-10 12:00
Автор: Арт Шпіґельман
Рік: 1991
Про що ця книга?
Книга “Маус. Сповідь уцілілого” – графічний роман американського автора Арта Шпіґельмана, в якому він зображує життя свого батька, польського єврея Владека Шпіґельмана, під час Голокосту. Для цього автор використовує підхід “оповідання в оповіданні”: він розмовляє зі своїм батьком, а той вже ділиться спогадами про минуле. Завдяки цьому ми маємо можливість дізнатися не тільки, що сталося з родиною Шпіґельманів під час війни, але й побачити, як Голокост вплинув на подальше життя тих, хто вижив.
Чому її треба прочитати?
“Маус” – всесвітньовідома графічна новела про Голокост, яка в 1992-му році отримала Пулітцерівську премію. Але найважливіше є те, що це дуже відверта і чесна книга. Треба мати велику мужність, щоб викласти на суспільний огляд всі подробиці життя власної родини. Багато людей навпаки намагається викреслити будь-які спогади про інтимні та трагічні події минулого, уявляючи життя кращим, ніж воно є. Але для автора “Мауса” Арта Шпіґельмана, здається, немає заборонених тем. Він не замовчує ані страхи Голокосту, ані смерть свого брата, ані самогубство матері. Автор навіть не приховує власне перебування у божевільному домі в 1968-му році. Він викладає всі карти на стіл, намагаючись зрозуміти своє місце дитини “уцілілого” в цьому божевільному світі. Арт Шпіґельман не дає однозначну відповідь на питання, чим був Голокост, не повчає читача. Замість цього із документальною жорстокістю він викладає факти із життя свого батька – свідка Голокосту, вимушеного учасника і “уцілілого”.
Мене сильно вразила буденність, з якою відбувалися ці страшні події. Німецьки нацисти не відразу почали винищувати євреїв, вони ретельно маскували свої дії, вводили в оману населення на кожному кроці, в найменших дрібницях. Коли знаєш, чим це закінчилося, таке маскування і наївне сподівання більшості польських євреїв, що все якось минеться, виглядає особливо моторошно. І не можна не провести паралелі із сучасною Україною, в якій абсолютна більшість населення теж не вірила, що росіяни прийдуть нас вбивати. І російська пропаганда так само брехала, переконуючи українців не чинити спротив. Через 70 років після Голокосту ми сприймає звірства нацистської Німеччини, як щось очевидне, а саму Німеччину, як абсолютне зло. Важко усвідомити, що тоді люди до останнього не вірили, що їх всіх збираються вбити. Це одночасно лякає і спонукає уважніше приглядатися подіям, що відбуваються в сучасному світі. Бо якщо Голокост і навчив нас чогось, так того, що людство взагалі дуже поганий учень.
Книга справляє величезне психологічне враження. Читаючи та роздивляючись її, немов занурюєшся в ті часи і переживаєш всі події разом із головними героями. Не раз ловив себе на думці, що Владек опинився у безвихідному становищі. У мене мабуть давно б опустилися руки від незліченних загадок, єдиною нагородою за вирішення яких було виживання. Тим більше було враження від кмітливості, сміливості і силі духа Владека, завдяки яким він не тільки зміг врятуватися сам, але й допоміг багатьом людям.
Вибір тварин для зображення людей – не випадковий.
Арт Шпіґельман підкреслює цим абсурдність ставлення одних людей до інших, як до тварин. Щоб не в кого не було сумнівів, в якості епіграфа він цитує Гітлера, який стверджував що “Євреї, безсумнівно, є расою, але вони не є людьми”. Далі в одному з інтерв’ю він пояснює: “Коли я почав працювати над «Маусом» всерйоз, я почав багато читати про нацистів та Другу світову. Що мене вразило, то це те, що в антисемітській пропаганді 1940-х євреїв зображували як щурів, гризунів. У карикатурах, на плакатах, навіть у деяких документальних фільмах. Дегуманізація – важливий момент для будь-якого геноциду. І цим займалися не лише у нацистській Німеччині”. Само тому в книзі німецькі коти та кішки полюють на єврейських мишей. Ви вважаєте нас не людьми, а тільки гризунами? Ось вам історія про гризунів. Все, як люблять антисеміти. До речі, це той самий підхід, що використовують українці, називаючи себе бандерофашистами у відповідь на російський геноцид українців.
Але не тільки євреї можуть нарікати на сумнівний образ свого народу в “Маусі”. Французи, так взагалі, зображені у вигляді жаб (думаю, що нікому не треба пояснювати чому саме), шведи – оленів, а поляки – у вигляді свиней. Якщо ви вже заочно обурилися за наших західних сусідів, то їхня перша реакція була саме такою. Через суспільне незадоволення приписування поляком свинських обличь (а також антисемітизму) в Польщі “Маус” з’явився тільки в 2001-му році зусиллями журналіста “Газети виборчей”, редакцію якої після цього ще довго пікетували. Арт Шпіґельман пояснив свій вибір тим, що коли євреїв німці переслідували, як щурів, то поляки і інші слов’яни повинні були працювати і годувати німців, як, наприклад, свині. Можна пофантазувати яка тварина дісталася б нам, якби в книзі були українці. Мені на думку спадають вівці – в очах німців ми виконували подібну роль постачальника дешевої робочої сили, але суспільний статус був ще нижчий, ніж в поляків. Можливо, це була б інша тварина, але в будь-якому разі через драматичний контекст ображатися не було б на що.
“Маус” – це, передусім, літературний твір.
Нехай вас не відлякує класифікація “Мауса” як комікс. Це, передусім, літературний твір, а вже потім графічна новела або, як його називає абсолютна більшість читачів, комікс. Критики часто в своїх рецензіях відштовхуються від художнього прийому, вибраного автором для зображення подій, і відзначають важливість і навіть революційність “Мауса”. На мою ж думку, зміст книги сам собою настільки сильний, що представлений у вигляді звичайного тексту він теж міцно закріпився б в історії літератури. До того ж, далеко не всі з тих, хто хотів би познайомитися зі змістом “Мауса” поближче, в стані добре сприймати формат графічної новели. Переопрацювання цього твору на формат із літер, цифр та знаків пунктуації дозволило б збільшити коло його прихильників. Врешті-решт, якщо “Щоденник Анни Франк” отримав свій графічний варіант, то чому “Маус” не може пройтись в зворотному напрямку і стати повістю.
Книга “Маус. Сповідь уцілілого” на українському ринку з’явилася тільки в 2020-му році. Частково це зумовлено позицією автора Арта Шпіґельмана, який дуже обережно ставиться до нових перекладів своєї книги. Згоду на український переклад довелося чекати дуже довго, але це був тільки початок проблем. Українським видавцям довелося докласти великих зусиль, щоб рукописний текст в книзі виглядав так, як того хотів автор: леттерінг повинен був бути дуже схожий на його власний почерк. Чесно кажучи, я не розумію важливості такого підходу. Нічого такого важливого в стилі письма, що змінило б моє ставлення до книги, я не побачив.
Книгу “Маус. Сповідь уцілілого” можна купити на сайті українського видавця “Видавництво“.