Дата публікації: 2022-11-03 12:00
Автор: Володимир Гай
Рік: 1947
На цю повість я наштовхнувся, передивляючись українські антикварні книжки на Ebay. Там часто можна знайти назви, про які мало хто коли-небудь чув в Україні, оскільки вони друкувалися за кордоном, за залізною завісою.
Книга Володимира Гая як раз подібного роду, хоча ніщо на обкладинці не вказує, що це не радянське видання. Там немає звичних “Київ”, “Харків”, “Дніпропетровськ” або “Одеса” на титульній сторінці, але так само немає і “Нью-Йорків” з “Парижами”. Зачіпкою послужила назва серії “Бібліотека пригод на суходолі, на морі і в повітрі”. В інтернеті можна знайти згадку, що книги цієї серії друкувалися у Реґенсбурзі видавництвом української діаспори в Німеччині «Універсальна Бібліотека». Я знайшов усього 4 книги “Бібліотеки пригод” і розповім про кожну з них окремо.
“Мандрівка в безвість” книга доволі дивна. З одного боку вона захоплює описом життя і думок українців на чужині – мільйонам наших співвітчизників це напевно відгукнеться в серці. На щастя, на відміну від головних героїв книги, які були примусово вивезені до Німеччини під час Другої Світової війни, нинішнє покоління українців від Європи отримує не пригноблення, а моральну підтримку і фінансову допомогу. Зараз українцям не треба вибирати між стратою і участю в смертельно небезпечних досвідах геніальних німецьких інженерів. Не треба летіти на Марс, щоб мати шанс залишитися живими. “Мандрівка в безвість” одночасно зображує героїчність молодих українців, надихає на великі вчинки, підкріплює віру, що Україна буде вільною і незалежною – зараз це, мабуть, дуже потрібно всім нам.
З іншого боку, вона відверто слабка в літературному плані. У мене склалося враження, що це не стільки кінцевий твір, скільки план подій з основними нарисами характерів головних персонажів, їх світоглядів та взаємостосунків. Мотивація вчинків зображена дуже прямолінійно, читач переважно повинен просто прийняти її як даність. Мова персонажів шаблонна, часами до непристойності, перенасичена пафосом, надмірними емоціями і заламуванням рук. Це нагадує серію “Друзів”, коли Фібі допомагала Джоуї репетирувати, будучи впевненою в тому, що чим більше емоцій вкладеш в персонажа, тим правдоподібнішими здаватимуться його почуття.
Ефект, звичайно, був цілком зворотній. Натхненні міркування про долю України, псевдофілософські діалоги про кохання, демонстративні декларації самопожертви і обов’язкові групові молитви – більше нагадують спектакль провінційного релігійного театру, ніж літературний твір 20-го століття.
Та все ж я б порадив принаймні спробувати його прочитати. При всіх недоліках він доволі цікавий, як і повинен бути кожних пригодницький твір. Сюжет, хоча і не шедевральний, але тримає в напрузі. Мені було цікаво дізнатися куди доля занесе українських хлопців та дівчат і як вони будуть виплутуватися із усіх небезпечних ситуацій, які для них вигадав автор.
І найважливіше – ця книга буквально просякнута ідеєю Незалежної України. Зараз цим нікого не здивуєш, але я й гадки не мав, що у нас існувала така література – здогадайтеся чому і до чого тут радянська русифікація.