Зав’язка серіалу дуже прикольна – цинічний і злий персонаж на ім’я Лаудермілк керує зібраннями групи анонімних алкоголіків та через свою специфічну манеру спілкування залишається без приміщення для зібрань. А щоб його повернути Лаудермілк повинен навернути на шлях праведний доньку якоїсь багатої тітки. Паралельно з цим він свариться з усіма навколо через різноманітні дрібниці.
Не знаю, як там далі розвиватимуться події, але поки що було непогано. Без надмірного захоплення, але подивитись можна. Тим більше, що головну роль грає Рон Лівінгстон, якого після шикарного “Офісного простору” я ніде не бачив. Можна навіть уявити собі, що це той самий персонаж, тільки з паралельної реальності, в якій йому не вдалося пізнати дзен і він образився на весь світ.
За рівнем мізантропії Лаудермілк нагадує Тоні з “По той бік життя”, а за вмінням причепитися до будь-кого в будь-якій ситуації Лері Девіда з “Вгамуй свій ентузіазм”. І ось ця постійна образа на світ і нескінченні скандали сильно втомлюють. Я розумію, що є люди-мудили, але це не значить, що дивитися на них приємно.
Багато “Лаудермілка” за раз дивитись важко, тому буду смакувати потрошку.