Якщо ви ще не читали книги професора історії Гарвардського університету Сергія Плохія, то саме час це зробити. Кожне покоління потребує свого оповідача, який розуміє сучасного читача, і, мені здається, Сергій Плохій є саме таким оповідачем просто зараз.
Сам я почав читати “Браму Європи” – одну з найпопулярніших книг Сергія Плохія – в якій він умістив всю історію України від давніх давен до сьогодення. Хоча принципово нової інформації я поки що не побачив, проте легкий і доступний стиль написання, вміння виділяти найважливіші факти і складати з них цілісне історичне оповідання викликають захват.
Після початку повномасштабної війни в 2023 році Сергій Плохій випустив ще одну книгу “Книга Російсько-українська війна. Повернення історії”. Зрозуміло, що ця книга присвячена самій війні та її історичному підгрунтю. І що спрямована вона передусім на тих, хто слабо орієнтується в українсько-російських стосунках.
Однак, навіть така праця отримала порцію критики від іншого професора історії, британця Джеффрі Робертса. В своїй рецензії він натякнув на упередженість Плохія просто в титулі статті “Проблема з оповіданням історії, поки вона відбувається“. А далі неодноразово звинувачував Плохія в упередженості на користь України. Причому кількість голослівних звинувачень значно перевищує кількість наведених аргументів на підтримку своїх слів.
Спочатку я навіть трохи розгубився. Ну насправді Сергій Плохій не може уникнути певної упередженості на користь України, як же інакше, якщо він українець і при цьому не Арєстович, не Янукович, не Кива та не інші Царьови. Захист української позиції – питання виживання українців, як народу, тому дивно було б, якби було інакше. І через це писанина Робертса місцями звучала навіть переконлива.
Але потім він почав натягувати сову на глобус, наводячи результати маніпулятивного опитування, згідно з яким “40% українців в широкому сенсі згодні з путіним в тому, що росіяни і українці – це один народ”. Ці результати були оприлюднені 28 липня 2021 року після публікації псевдоісторичної маячні путіна про “історичну єдність росіян та українців”. Навіть в самій статті, на яку посилається Робертс детально пояснена маніпуляція в опитуванні, але професор Університету Корка вирішив, що цих результатів цілком достатньо, щоб довести помилковість Плохія.
Добре усвідомлюючи підступність своїх дій Робертс залишив цей аргумент (майже єдиний аргумент в його нескінченному полотні) насамкінець. Тільки так читач запам’ятає цей абсурд і перекаже його далі.
Повний триндець, ви не вважаєте? Щоб один професор звинувачував іншого професора в упередженості, не наводячи реальних аргументів і вдаючися до маніпуляцій. Страшно уявити собі бідних студентів, яким він засирає голови на своїх лекціях.
Потім я пішов шукати чи не відзначився Джеффрі Робертс чимсь іще. Виявилося, що відзначився, та ще й як!
Виявляється, що цей англійський професор спеціалізується історії СРСР часів Другої Світової війни, захоплюється полководським генієм Сталіна і звинувачує Захід в демонізації СРСР і персонально Сталіна. Демонізації Сталіна! Мільйони заморених голодом українців, українське розстріляне відродження, концтабори та етнічні чистки на думку не є достатнім приводом, щоб погано ставитись до Сталіна. Бо лідерські здібності і тонке розуміння військової стратегії допомогли Сталіну перемогти нацистську Німеччину! Шах-мат, ботани. Професор сказав.
А інший професор історії, з Єльського Університету, великий друг України Тімоті Снайдер на думку Робертса нічого не розуміє про СРСР, тому що в своїй книзі “Криваві землі” (теж обов’язково прочитайте) прирівняв Нацистську Німеччину і Радянський Союз: “Шкода, що праця Снайдера стала частиною відродженої ідеологічної полеміки часів Холодної Війни, в якій Гітлер і Сталін та Радянська та Нацистська системи зображуються, як еквівалентні та однаково погані” (звідси).
Звісно, Робертс хотів би, щоб Сталіна не прирівнювали до Гітлера, і щоб путіна не прирівнювали до Гітлера. Щоб була мир-дружба-жуйка між Заходом та росією, бо там же геній на генії сидить і генієм поганяє під музику балалайки в Большому Театрі. А скільки при цьому загине українців? Яка різниця, єй богу, правда, професор Робертс? Мільйоном більше, мільйоном менше. Тим більше якщо майже половина цих мільйонів і так мріє приєднатися до великої російської нації на чолі з одним вертикальним лідером.
Коротше, поки у нас триває справжня війна, на Заході тріщать чуби університетських професорів. І як добре, що до нашої перспективи нарешті почали серйозно прислухатися. Да так, що проросійським пропагандистам на кшталт Джеффрі Робертса доводиться писати величезні простирадла на свій захист. Сподіваюся, далі буде тільки краще.