Про що фільм “Снігова спільнота”. Реальна історія стисло.

Авіакатастрофа

12 жовтня 1972 року уругвайська регбійна команда “Олд Крістіанс” (17 осіб) літаком відправилась з Монтевідео (Уругвай) до Сантьяго (Чилі). Всього на борту було 45 людей, серед них 5 членів екіпажу, а також родичі спортсменів, запрошені через наявність 10 вільних місць.

Через погану погоду літак на добу затримався на ніч в місті Мендоса (Аргентина). Після цього маршрут змінили так, щоб облетіти високу гору Аконкаґуа, проліт повз яку за поганої погоди був надто ризиковним. Перелетівши південніше від початкового маршруту через Анди, літак мав почати зниження після проходження чилійського міста Куріко.

Цей план не спрацював через те, що погода так і не покращилась. Видимість залишалась майже нульовою, а недосвідчений пілот неправильно прочитав показання бортових приладів, вирішивши, що Куріко вже залишилось позаду. Літак почав зниження просто над Андами, екіпаж в останню мить зауважив гірський хребет перед собою, намагався підняти літак вгору, але марно.

Літак зачепився об гору, втратив крила та хвостову частину, а фюзеляж на великій швидкості скотився в центр гірського плато, поки не загруз в снігу.

Під час катастрофи та протягом наступної доби від отриманих ран померло 17 людей.

Виживання

Ті, хто вижив опинились в холодній сніговій пустелі без теплого одягу, їжі та медикаментів. Будь-яке серйозне поранення не давало шансів на виживання. Поруч з уламками літака не було ані рослин, ані тварин, які могли б дати шанс на здобуття їжі. Щоб вижити уцілілі вимушені були їсти м’ясо померлих.

Влади трьох країн вісім днів шукали уламки літака, але через неточно вказані пілотом координати, пошуки проводились в 100 км від місця катастрофи. До того ж білий фюзеляж літака не було шансів розгледіти на фоні білого льодовика. На 11-й день ті хто вижив почули цю новину через радіоприймач.

Читати:  Хто озвучував мультфільм "Лео" українською?

Наступним випробуванням стала снігова лавина, що зійшла на уламки літака 29 жовтня. Від задухи під снігом померло ще 8 осіб. Решта три доби знаходилася в фюзеляжі літака під шаром снігу, поки нарешті не вибили вікно в кабіні пілота і не вибралися на свіже повітря.

Після того, як уцілілі остаточно змирилися з тим, що ніхто їх рятувати не буде, вони почали шукати способів вибратися самим. Перша експедиція пішла на захід, в бік Чилі, наштовхнулась на гірський хребет і повернула на схід, сподіваючись, що знижуючись дорога заверне в правильному напрямку. Цього не сталося, мандрівники ледь не померли від холоду, проте вони наштовхнулись на хвіст літака, в якому знайшли трохи одягу та їжі.

Батареї з хвоста літака дали уцілілим надію на створення радіопередавального пристрою, завдяки якому вони змогли б попросити про допомогу. Але з цієї затії нічого не вийшло, і знову довелося планувати подорож до Чилі пішки через гори.

Порятунок

12 грудня троє уцілілих – Нандо Паррадо, Роберто Канесса та Антоніо Візинтін – вийшли у фінальний похід на захід через гірський хребет. Вони розраховували за 3 дні спуститися з гір, вважаючи що знаходяться неподалік Куріко, але справжня відстань виявилась значно більшою. Їжі, яка у них була, не вистачило б на трьох, тому Візинтін повернувся до уламків літака, а Паррадо та Канесса продовжили йти вперед. Пройшовши 61 км в надзвичайно важких умовах, на 9-й день вони спустилися в чилійську долину і зустріли чилійського пастуха біля села Лос Майтенес.

22 і 23 грудня всіх 16 уцілілих доставили до лікарні в Сантьяго.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *