Климентій Зиновіїв мені цікавий тим, що з його творчості можна довідатись про староукраїнську мову, переконатись, що ми надалі можемо її легко зрозуміти і що вона суттєво відрізняється від російської. Збірка Зиновієва “Вірші. Приповісті посполиті” окрім мови дають нам величезний збір інформації про життя українців другої половини 17-го століття (часи гетьмана Івана Мазепи). В ній містяться вірші на релігійно-філософські теми, дається власна оцінка автора різним соціально-побутовим явищам. Окремо згадується безліч тогочасних професій, кожна з яких отримала власний вірш. “Приповісті посполиті” – це народні прислів’я, яких в книзі зібрано кількасот. Цю збірку ще називають антологією українського життя, і вона може бути цікава і мовознавцям і історикам і всім тим, кого цікавлять питання якою була Україна 3 сотні років тому.
Про Климентія Зиновієва я дізнався читаючи про історію української літератури в книзі Івана Франко. Багато корисної інформації включно з оглядом оцінок творчості Зиновієва всіх визначних українських дослідників я довідався з дисертації Максима Меркулова “Творчість Климентія Зіновієва в контексті української літератури доби Бароко“
Мова збірки не є однорідною – тут присутні церковнослов’янська, староукраїнська і польська мови. В різних віршах на перший план виходить та чи інша мови. Мене більш за все цікавить давньоукраїнська, тому наводжу тут один з віршів написаних переважно цією мовою: “О ткачах”. Спочатку автор дуже несхвально описує професію ткача (мовляв, як жони навчаться ткати, то і потреба в професії зникне; а на Литві взагалі ткачів немає), але потім вибачається за це. Поясненням може бути християнська етика (Климентій Зиновіїв був церковним діячем), в якій судити інших можна тільки Богу, а не іншим людям.
Найбільш підступною темою є спосіб вимовляння цього тексту. В залежності від вимови він може звучати по-українські, по-білоруські і по-російські. Але в даному випадку рясна українська лексика не дає підстав сумніватися, що читати його треба з українською вимовою. Тоді навіть наявність церковнослов’янської лексики не робить цей текст менш українським.
Літера Ђ (ять) в українській мові читається, як і. Тільки треба пам’ятати, що за століття звучання мови суттєво змінювалося, і звуки, до яких ми звикли сьогодні, не можуть повністю відтворити звучання з 17-го століття.
Літеру ε загалом треба читати, як сучасну українську е, хоча в деяких словах більше підходить звучання літери є.
Літера A читається, як я.
Текст вірша взято з сайту “Ізборник“.
170. Ω ткача́хъ, и о жεна(х) и (х): и о і́ны(х) жεна(х) ткати імъ даю́щыхъ
Мε(ж) і́ны(х) рεмε(с)нико(в) і тка(ч) умЂша(в)сA:
і та(к) жε я(к) іныε рεмε(с)нико(мъ) назва́всA.
Могла (б) РоссіA нш̃а и бεз ны́хъ прожи́ти:
іноε в ту́рски(х) стра́на(х) матέріи роби́ти.
А в на(с) и жоны тоε рεмεсло̀ о(т)правуютъ:
и бо(л)шъ таковы(х) жε(н) ε(ст), що и(х) и нε трεбуютъ.
Бо я(к) зхотя́тъ zара(з) могу(т) сA научи́ти:
и нε будε(т) основы ю(ж) до ткачε(и) носити.
А в Ли́т†всякіε жо́ны ткачовъ и нε зна́ютъ:
ра(з)†козацкіε іныε потво́рство ма́ютъ.
Жε то інаA будεтъ нε пряха и нε тка́ха:
и в таковои можε(т) быти ткачε†взя́ха.
А що (ж) будутъ и ткачЂ́ в такои собЂ брати:
ґды нε будε(т) осно́вы и потка(н)A давати.
I ткацкіε тεжъ жоны нε всЂ хотя(т) пря́сти:
абы (б) готовыε нитки мо(г)ли в(ъ) бε(р)да класти.
I ча́со(м) о(т) роботы втку̀ нεмало зоста́нεтъ:
а до того и пряжы εщὲ в кого̀ доста́нεтъ.
Ажъ поло(т)но з(ъ) ты(х) рЂчи(и) можε(т) из(ъ)поряди́ти:
да кошу(л) и іны(х) спра(в) много мо(щ)но пошити.
I писмε(н)ны(и) лю(д) ткачЂ вся(к) нεха(и) розумЂεтъ:
жε стары(и) и молоды(и) о(т)чεнш̃ь в ни(х) умЂεтъ.
А і́ны(и) ε(ст) рεмεсни́къ и мл̃твы нε зна́εтъ:
и нεха(и) жε нε га(н)би́т(ъ) ткачо(в) то́ε собЂ зна́εтъ.
А за вЂршъ сε(и) о(д) ткачо́въ прощεніA жεла́ю:
и рεмε(с)ла вш̃εго кры(и) бж̃ε нε знεважа́ю.
Тылко (м) спε(р)ва написавъ пры(к)ро в сло†εдыно́м(ъ)
и ужε (ж) простЂтε мA, ка́юсA и о то́мъ.
РоссіA – тобто Россія – це слово Русь, так як воно пишеться грецькою мовою – однією з мов навчання в ті часи. Немає нічого спільного з Російською Імперією.
Кошуля – те ж саме, що і сорочка. В цьому значення використовується в сучасній польській мові.
Тилко – те ж саме, що і тільки. В цьому значення використовується в сучасній польській мові.