BBC News Україна провели розслідування і дізналися, як чоловіки призивного віку опиняються за кордоном попри загальну заборону для них залишати територію України. Офіційних шляхів наразі практично не існує: студентам ще восени закрили виїзд, виїзд шляхом бронювання на місці праці під великим сумнівом через брак установлених правил, залишаються тільки волонтери та водії гуманітарних вантажів, яким за певних обставин можна виїхати за кордон. І хоча більшість чоловіків не є ані волонтерами, ані професійними водіями саме цей шлях створює реальну можливість залишити країну.
Для цього достатньо знаходитися в системі “Шлях”, як гуманітарний водій або волонтер. Тоді тебе не мають права не випустити. А потрапити до системи може практично будь-хто, оскільки держава де-факто не контролює чи справді ти волонтер чи водій гуманітарних вантажів. Вистачить наявності правильно заповнених папірців. Це нагадує сцену з “Автостопом по Галактиці”, коли офісна працівниця більше переймалася кольором бланку, на якому був заповнений внесок на звільнення Трілліан з в’язниці, ніж обґрунтуванням звільнення “небезпечної злочинниці”.
Звичайно, в наших реаліях бюрократи переймаються не кольором бланків, а кольором і кількістю купюр, які подаються разом з бланками. Якщо банкнот замало і вони не достатньо зелені, то у подавача внеску можуть виникнути певні проблеми. Але, якщо ваше ім’я вже опинилося в системі з красномовною назвою “Шлях” (до свободи), то ви можете абсолютно легально залишити країну і у держави не може бути до вас претензій з цього приводу. Ви навіть можете зайнятися благодійністю, щоб вже зовсім не було до чого причіпитися. Все-таки це значно простіше зробити, ніж стати багатодітним батьком в стислі терміни. Їм теж можна виїзжати, але якщо ви підробили документи для появи в ваші родині трьох дітей, то це вже зовсім інша відповідальність, ніж поява в системі “Шлях”.
Скористатися цим варіантом ви можете за смішні 2-3 тисячі доларів. І це суттєвий прогрес у порівнянні з початком праці “Шляху”, коли потрапляння до бази коштувало близько 15 тисяч доларів. Щоправда, зараз НАБУ нібито активно зайнялася цією системою, до того ж завдяки BBC ця історія може набути достатнього суспільного розголосу, щоб гайки як слід прикрутили. Не можна сказати, що раніше цьому теж не пробували протидіяти, але найбільший штраф за незаконне внесення до системи складав 100 тисяч гривень. Це ніщо у порівнянні із півмільйоном чоловіків, що встигли скористатися “Шляхом” і грошима, які вони заплатили за це.
Виникає логічне питання: чому законодавство досі не визначило орган, який має відповідати за достовірність даних? Мені здається, що це зроблено спеціально, щоб суспільство не вибухнуло зсередини через неможливість виїхати для тих, хто дуже не хоче воювати. З одного боку, президент підкреслює обов’язок кожного захищати державу і в такій ситуації відкрити кордони означало б протирічити офіційній позиції країни. А з іншого, створена лазівка, якою може скористатися кожен бажаючий за наявності не дуже великої суми. Якщо держава дає таку можливість і тільки символічно карає за користання нею, то це гарний спосіб випустити пару, коли найбільш невмотивовані воювати не мусять їхати на війну. Така собі неформальна реалізація принципу “не хочеш воювати – заплати”.
Я не повністю погоджуюся, оскільки знаю особисто декілька людей, які користуються Шляхом, щоб провідувати свої родини, які тепер за кордоном. Так от всі вони кажуть, що виїхати та не повернутися – це не тільки квиток в один кінець з точки зору відповідальності перед державою, це ще й величезні проблеми для тієї компанії, від якої потрапив в Шлях: питання не тільки в штрафі, але в тому, що якщо від компанії хтось виїхав та не повернувся, подорожі інших людей від компанії стають проблематичними. Тому всі ці люди, яких я знаю, дуже сумлінно ставляться до того, щоб повертатися – там повертатися вчас. І тоді питання: ось на декілька тижнів виїхала людина, побачила свою дружину та дітей, та повернулася. Чому це погано? Єдине, що спадає на думку, це те, що для цього цій людині доводиться, так би мовити, “знаходити можливості”, що, на жаль, так типово для України.
Тобто, можливо, що тут просто підхід, система в цілому неправильна: чому б не створити легальну можливість тимчасово виїжджати за кордон для тих, у кого найближча родина (дружина, діти) за кордоном (що елементарно можна побачити в базі даних перетину кордону), а в якості гарантій повернення не тільки лякати кримінальною відповідальністю, але й, наприклад, вимагати чуттєвий депозит в грошовій формі. Таким чином ті, у кого грошей та маєтку зовсім немає, поїхати у таку легальну подорож щоб повернутися все одне не змогли б, а ось ті, у кого є гроші, мали б дуже суттєві аргументи для повернення. Звичайно, також логічно було б стягувати якусь плату за оформлення такої одноразової перепустки, щоб окупити витрати на цю бюрократичну машинерію.
Для створення такого механізму вигадувати нічого не треба, всі елементи є, нотаріуси працюють, банки працюють. Додаткових грошей, можливо, для створення такого механізму не треба було б – він міг би сам за себе платити. Так, залишається ризик, що якийсь чоловік, у якого родина за кордоном, залишить цей депозит в умовних 10-20-30 тисяч доларів, виїде та не повернеться. Але ж якщо людина готова на такий вчинок без можливості повернення (є ж і кримінальна відповідальність) та готова на це витратити ці умовні 10-20-30 тисяч, тоді шлях-нешлях, в Україні вона знайде інші можливості виїзду. Тобто різниця буде в тому, чи ці 10-20-30 тисяч залишаться у держави, чи в кишенях якихось чиновників.
Дякую за пояснення щодо відповідальності за неповернення. Пошукав і знайшов такі коментарі:
https://fakty.com.ua/ua/ukraine/suspilstvo/20230117-systema-shlyah-yaka-vidpovidalnist-zagrozhuye-volonteru-yakyj-ne-povernuvsya-z-za-kordonu/
1) Водночас у разі неповернення такої особи з метою ухилення від своїх обов’язків стосовно мобілізації, така особа може нести кримінальну відповідальність за ст. 336 Кримінального кодексу України Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації осіб з-поміж резервістів в особливий період.
2) Крім того, у разі перевищення строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, Мінінфраструктури та військові адміністрації скасовують своє рішення про виїзд за межі України відповідних осіб протягом семи робочих днів з моменту встановлення фактів зазначених порушень.
Щодо офіційної системи – чому б її не створити – я повністю підтримую такий підхід. Власне, це був би єдиний правильний підхід, якщо Україна насправді хоче бути частиною ЄС, оскільки не можна покладатися на один “Шлях”, який масово використовують не за призначенням, от як ти говориш. Але у нас, здається, надалі панує підхід “суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання”. Враження, що держава спеціально створює умови, коли всі причетні мають можливість заробити, і суспільство до цього ставиться в цілому із зрозумінням. Вже ж були спроби створити “є-відрядження” – вони знають, як це повинно працювати, тільки не хочуть робити це офіційним і змушують людей до корупційний вчинків.