Я — журавель. Мій край далеко.
Сніги туди несе зима.
Що сталось з ним — вгадать не легко,
Вже кілька літ вісток нема.
Лиш знаю те, що зимна північ
Холодні кігті простягла
І кригою на груди ніжні
Моїй Матері літа.
А я?… А я в південнім краю
Про рідний тільки мрію в снах,
Про нього спомини збираю
В давно — давно минулих днях.
В тім краю жив, купався в ньому,
Ним дихав, ріс, любив і снив.
Той край колись мені малому
Під ранок росами дзвонив.
Він впав, немов у два озера,
Блакитом до моїх очей…
Той край ще дихає тепера
Барвінком із моїх грудей.
Барвінком і вогнем мозолю
Твердих від плуга хлопських рук,
На серці він застиг сльозою —
Сльозою щастя, кров’ю мук.
Тепер, як птах, я впав за межу.
Сніги туди несе зима.
І я про нього сни мережу,
Хоч кілька літ вісток нема.
Я — журавель в південнім краю…
Та може ще прийде весна?
І я крилом блакить розкраю
До рідного гнізда.
Ріміні, 11.4.46