Опис головного героя оповідання Костянтина Світличного “Між солов’ями” наштовхує на думку, що то вже немолода людина. Так і написано “старий холостяк”.
Завуч п’ятої школи Василь Васильович Камінчук, або просто Василяка, — як його любовно називав директор Вільховий, — сидячи в себе вдома, в гуртожитку, задумався так же тяжко і глибоко, як колись всім відомий Микита Уласович Забрьоха з “Конотопської відьми”. Невже, думав він, йому отак і доведеться самотнім вік прожити? Хто за такого одоробла піде? Худий, довгий, як жердина, та ще й облазити почав: лисина вже просвічується. Гай, гай, Василяко, нема тобі щастя-долі.
А сонце — аж шибки грають! — сміється йому в вікно: мовляв, усе від тебе залежить, людино! Я господарюю в небі, а ти — на землі.
Надворі червень. Горобці над вікнами галасують, вирішують якісь складні питання буття. Легкий вітрець цілує білі китиці акацій, і вони дзвенять ніжним неповторним запахом. Сонце ще веселе, проте йому набридло за день в небі, і воно крадеться до обрію: притомилося трохи. Камінчук зосереджено працює: пришиває ґудзика до сорочки. Старий холостяк робить це по-звичному і вправно.
Потім він голиться, довго хлюпається в умивальнику, аж йому стара прибиральниця зауважує: “Василю Васильовичу, сорока схопить. Досить вже вам бовтатись”. — “Солнце, воздух и вода — наши лучшие друзья!” — жартує Василяка. Він тільки наодинці дозволяє іноді собі посумувати. На людях же — завжди веселий і навіть буває іноді дотепний. Така вже в нього вдача.
На столі у Василя Васильовича різні пляшечки, баночки. Любить за собою доглянути Камінчук. Він довго стоїть перед дзеркалом — це слабість усіх старих холостяків, — вивчає свою зовнішність і несподівано для себе залишається нею задоволений. А .що, він не такий уже й поганий. Якщо не красивий, то, в усякому разі, симпатичний. Дівчата ще й зараз поглядають на нього, він це не раз помічав. Тільки моргни… Чорт забери, коли вже він насмілиться моргнути? А серед молодих вчительок у школі є такі, що…
Насправді йому лише 34 роки, правда частина з них проведена на другій світовій війні. Та все ж важко уявити, щоб зараз когось в 34 роки зображували подібним чином. Сьогодні він би залишався молодою людиною. Часи сильно змінилися.
Ех, Василяко, Василяко! Тридцять чотири роки прожив ти на білому світі і ні на що рішуче не зважився. Завжди вагаєшся, сім разів одміряєш, а ні разу не одріжеш. Чого ти вдався такий тихий та нерішучий, матері його ковінька! А ти ж чотири роки пробув на війні і навіть орден одержав за героїчний вчинок. А тут, в мирному оточенні, — наче тебе підмінили.