Зараз у нас популярна думка, що є україномовні українці і російськомовні українці. Одні кажуть, що кожна група має право на існування і ми повинні жити в мирі і злагоді. Інші говорять, що ніяких російськомовних українців не існує, є тільки русифіковані українці. Можна довго дискутувати хто має рацію, але простіше пошукати історичних аналогів – чи було з нами вже таке? І чим закінчилося?
Припускаю, що будуть ображені таким підходом – знову хтось розділяє народ. Та в мене є залізний аргумент – я сам колишній російськомовний українець, і мені цікаво розібратися не тільки в людях навколо, але і в собі самому. Якщо вам буде видаватися, що я наїжджаю на російськомовних українців, то скажу, що маю на це повне право.
По-перше, кого шукаємо? Групу українців, що колись розмовляла українською, а потім перейшла на російську, залишивши українську для музеїв і театральних виступів. Ці люди повинні жити в схожих на нинішні умови – на власній землі, з власною державою чи автономією.
В Україні шукати не будемо, бо саме нинішніх російськомовних українців і розбираємо. За межами України найбільш відомі групи російськомовних українців є тільки в Росії. Я не кажу про заробітчан, бо вони не живуть окремою спільнотою, а змішалися з місцевим населенням. Переселенці до Сибіру під час Російської імперії теж не підходять, бо вони ніколи не існували, як окремий народ – були розпорошені серед росіян.
Натомість під цей опис підпадають Кубанські козаки – нащадки запорізьких козаків, що компактно проживають на території Росії. Вони зберегли багато українських традицій, але змішалися з місцевим населенням та з російськими переселенцями з півночі, втратили українську мову і зараз вірою і правдою служать російському агресору у війні проти своєї історичної батьківщини. Щоправда, в 1918 році Кубань ледь не обʼєдналася з Українською Державою – завадив натиск більшовиків на Україну. Після розпаду СРСС кубанські козаки спробували відновити свою автономію у складі Росії, але ми знаємо, як це буває у московитів з автономіями.
Ще пасують Донські козаки – вони мають схожу історію із зсувом на 200 років. Відповідно українського в них залишилося ще менше, хоча і не зникло повністю, а російського стало ще більше. І воювати проти України донські козаки почали ще раніше – в 1919 році разом з Денікіним пішли проти незалежної України. Хоча серед них були і прихильники вільної України, це не змінює картини загалом. Особливо якщо згадати активну роль цих козаків у нинішній війні Росії проти України.
Окрім того, російські козаки навіть стверджують, що належать до окремої національності – козак. Цілком логічно, якщо хочеш відрізнятися від московитів, але виглядає як зрада, якщо не забувати звідки вони родом.
Настільки насправді російськомовні українці схожі з донськими і кубанськими козаками?
Всі три групи сформувалися під час правління російських можновладців. Донські козаки – за часів Московського царства, кубанські козаки – за часів Російської Імперії, російськомовні українці – за часів Російської Імперії та СРСР.
Всі три групи зберегли певну українськість – в мові, піснях, літературі, звичаях, навіть архітектурі.
Всі три групи масово змішувалися з переселенцями з московської півночі.
Всі три групи належать до російського культурного простору.
Єдина відмінність – приналежність до різних держав з різними законами і етнічним складом.
В Росії козаки становлять меншість по відношенню до державотворчої нації – росіян – і вимушені підпорядковуватися дискримінаційним законам, спрямованим на тотальну русифікацію. До того ж вони вже достатньо сильно зрусифіковані в ментальному плані, тож навіть повна свобода не запустила б зворотні процеси перетворення на українців.
В Україні російськомовні українці є частиною державотворчої нації – українців. Ментально вони теж дуже сильно зрусифіковані і без зовнішнього впливу в більшості не стануть повертатися до свого коріння. До того ж не забуваймо, що значна частина російськомовних українців є переселенцями з Росії в першому-другому-третьому поколіннях і взагалі немає українського коріння. Дехто із цих переселенців зробив вибір на користь української культури і залишив групу російськомовних українців, але переважна більшість цього не зробила. Враховуючи законодавство СРСР і перших двадцяти з гаком років незалежної України, це не викликає жодних здивувань.
Як козаки в Росії, так і російськомовні українці в Україні активно борються за власну окремість – стверджують, що в Україні є свій власний варіант російської мови, що Україна не повинна зрікатися усього російського, і що навіть російська культура більша за українську. Правда, козаки при цьому мають власні органи самоврядування, а російськомовні українці формально не мають. Проте, якщо подивитися на діяльність багатьох місцевих рад і мерів, стає зрозумілим, що це воно і є – фактична автономія російськомовних українців в складі України. До того ж, на відміну від козаків в Росії, російськомовні українці мають досить великий вплив, щоби не тільки відокремлюватися від україномовних українців, але й «захоплювати» їхній життєвий простір – фактично продовжувати справу русифікації.
Для мене висновок з історичних паралелей зрозумілий – російськомовні українці вважають і будуть вважати себе окремим народом в складі України, будуть боротися за свої права і свою культуру, і жодна «лагідна українізація» цього не змінить. Для держави це означає бомбу сповільненої дії.
Єдиний вихід – це сильна, послідовна державна політика, спрямована не на замовчування, а на вирішення цього питання. Жодні заклики про те що ми всі українці не врятують нас після війни. Коли зникне зовнішній ворог ми з новою силою кинемося гризти один одному горло. А україномовні українці знову почуватимуться в рідному краю, як на чужині.