Вчора я склав план виходу публікацій на сайті і за ним сьогодні випав день вірша. Тобто по суботах я збираюся ділитися з вами українськими віршами. Раніше я теж це робив, але хаотично. Тепер спробую дотримуватися графіку.
Перебирати відомих авторів не хотілося і я пішов в інтернет по осінні вірші. Доволі швидко в одній збірці надибав чудовий твір «Поверни мій той листопад» Анатолія Рекубрацького, але вирішив відкласти його до листопаду, бо так було б логічно. Натомість почав читати про самого поета в сподіванні на щось більш підходяще до вересня. І тут, як це постійно буває при подібних дослідженнях, безодня поглинула мене.
По-перше, стаття на Вікіпедії розповідає багато цікавого про Анатолія Рекубрацького. Що писати вірші він почав ще в дитинстві, що в 1975 році була видана його перша збірка віршів, а сам він був прийнятий до лав Спілки письменників СРСР. Офіційні звання для митців в ті часи були скоріше клеймом, а не відзнакою, тож цей факт виникає неоднозначні почуття.
Натомість є згадка про народну майстриню Ніну Марюху, яка до вірша «Поверни мені той листопад» зробила аплікацію із соломи. Почав шукати аплікацію та інформацію про майстриню і практично нічого не знайшов. Так от ми пам’ятаємо наших митців і їхні твори. Вдалося тільки знайти пару прикладів солом’яних аплікацій – типових для України, мабуть кожен із вас їх бачив наживо – і навіть ту аплікацію до вірша. Але! Тільки в чорно-білому не дуже якісному варіанті. Дуже прикро, бо при цьому губиться вся золотистість соломи і втрачається враження. Та навіть для цього довелося ручками передивитися кілька скачаних файлів, знайти серед них збірку віршів Анатолія Рекубрацького, знайти той самий вірш і переконатися, що ілюстрація на сусідній сторінці стосується саме його. Звідси виникає прохання до вас: якщо маєте доступ до якісного архіву робіт Ніни Марюхи викладіть його у відкритий доступ в інтернеті – він не може просто так згубитися в оффлайні.
Інша цікава інформація із життя Анатолія Рекубрацького – використання його віршів у творчості виконавця пісень Анатолія Сердюка. Про нього я теж не чув, хоча це дивно. Пісня Сердюка на вірші Дмитра Павличка «Вставай, Україно» стала дуже популярною в 1991 році, якраз перед серпневою спробою держперевороту в Москві. Пішов заповнювати цю прогалину – читати про Анатолія Сердюка. Виявляється разом із Рекубрацьким він «дав крила запорізькій поезії» – обидва митця із Запоріжжя – і його творчість навіть вивчається в школі. Якщо так, то сучасні школярі знають значно більше за мене про українське мистецтво – це з одного боку радує, з іншого прикро через культурний розрив із молоддю, глибину якого я не усвідомлюю. Мабуть наступним кроком піду читати шкільні підручники.
Що ж в підсумку? А, насправді, чимало.
Перша знахідка – чудовий вірш Анатолія Рекубрацького «Неподільна булава». Анатолій Сердюк перетворив його на пісню (авторського виконання теж немає на Youtube, та що ж таке). Читаємо і слухаємо тут.
Друга – збірка віршів Анатолія Рекубрацького – файл не містить титульної сторінки, а сторінки треба повернути на 90 градусів для читання, та це єдина «книга» яку я зміг знайти. Саме так, друкованих книг поета взагалі немає в доступі.
Третя – інтерв’ю із Анатолієм Сердюком, записане пару тижнів тому. В ньому він розповідає про події 1991 року, українську мову, українську пісню, В’ячеслава Чорновола, КДБ, серпневий путч та українську незалежність. Якщо ви не були свідком тих подій обов’язково подивіться – прості людські враження часом дають більше інформації про тогочасну атмосферу, ніж історичні праці. До речі, у мене враження про Україну 1991 року дуже схожі, хоча персональний досвід, звичайно, зовсім інший.