Оксана Забужко пише:
От я просто навіч бачу за прагненням впхати дітям 20х років 21го ст. у шкільні програми Булгакова й Ільфа з Петровим – вилізлого з-за гаражів якогось Богом скривдженого райцентру “попаданця”: совєцкого інженєра 1970-х у витягнутих на колінах синіх спортивних штанях, який замолоду діставав вищеназваних авторів “по блату” (або “на макулатуру”). Сучасним дітям це нафталінове опудало вже навіть не дєдушка, а прадєдушка (!). Але все ще, qrwa, рветься вбрати їх у свої витягнуті на колінах сині спортивні штани, які вперто вважає ознакою культурної людини.
(Дайте хто-небудь старенькому лопатою по голові і закопайте нарешті за тими гаражами, – інакше ці “стариє пєсні о главном” не скінчаться ніколи!)
А взагалі, це лютий фейспалм: ми сьогодні – країна найкращої в світі армії і найпередовіших цифрових технологій – і як же можна дозволяти собі зберігати таку, прости-Боже, немиту-неполоту “літературну бурятію” в МОНі?!..
Я теж проти того, щоб пхати дітям будь-що російське, але аргументація Забужко залишає бажати кращого. Не треба бути совєцким інженером, щоб вподобати названі твори. Ними захоплювалося багато людей до і після 1970-х років. Подивіться хоча б на кількість перевидань, що в Московії не припиняється до сих пір. До того ж якщо література сторічної давними це за замовчуванням нафталінове опудало, то і наша Лісова пісня і чеський Швейк повинні залишитися тільки в музеї для фріків.
Ну не можна спускатися до таких аргументів, навіть якщо боремося за добру справу. Нас же самих будуть тикати в них пикою.
Булгакова та Ільфа з Петровим не повинно бути в українській школі з зовсім іншого приводу – вони чужі для української культури. Войовничо чужі. Для них українськість це ворог. Для Булгакова – ворог білої Росії, для Ільфа з Петровим – ворог комуністичної Росії.