Українська мова пригнічувалася сотні років — в Речі Посполитої українська верхівка розмовляла польською і латиною, в Російській Імперії і в СРСР — російською, в Австро-угорській Імперії — німецькою, в міжвоєнній Польщі — польською. Не тому, що українці не хотіли спілкуватися українською, а тому, що цього не хотіли влади. Українська мова була чужою для кожної з цих країн і природно, що її хотіли позбутися. Інакше рано чи пізно україномовні громадяни усвідомили б свою відмінність від титульної нації і захотіли б собі рівних з нею прав.
Чи було це пригнічення справедливим? Навряд чи зараз хтось відповість “так” — надто очевидним є несумісність з принципами цивілізованого світу, в якому свобода самовираження є ключовим елементом. А тут йдеться про свободу не просто групи людей, а цілого народу, що сотні років жив без власної держави.
Зараз багато хто пропонує забути про цю несправедливість. Мовляв, більшість українців вже розмовляє російською, вони вже чують цю мову від народження, це їхнє право залишатися російськомовними. І хоча принципи свободи самовираження захищають російськомовних українців так само, як і україномовних, та справедливістю тут і не пахне.
Уявіть, що ви спортсмен і готуєтеся до міжнародних змагань. Ваш прямий суперник, розуміючи вашу силу, спочатку пробує переконати вас виступати в його команді. Коли ви відмовляєтеся, він за допомоги адмінресурсу закриває вам доступ до найкращих тренувальних майданчиків, але ви все одно примудряєтеся зібрати команду і набрати непогану форму. Тоді він переходить до відкритого бандитизму, ув’язнює вас, розстрілює ваших помічників і дарує вам свободу з “барського плєча” тільки після численних тортур, які змушують вас публічно покаятися і заявити про перехід до його команди головорізів. Потім зі зламаною душею і незважаючи на втрачену форму ви допомагаєте своєму ворогові вигравати численні змагання, аж доки той не наривається на справді потужного конкурента, починає програвати, спивається і розпускає всіх по домах.
І от ви, змучений, опинившись нарешті на свободі, зчепивши зуби, готуєтеся до перших в вашому житті вільних змагань. Ви робите все, що в ваших силах, але розумієте, що відставання від конкурентів величезне через загублені роки. В той же час колишній суперник виходить з запою, освіжається свіжою пляшечкою нафти, занюхує щойно відкритим газом і знущально всміхається, дивлячись вам в очі: “Ну что, побєжалі?”
Так і українській мові зараз пропонують забути сотні років гноблення, через які українська культура недоотримала десятки тисяч творів, віддавши весь свій творчий потенціал прямим конкурентам. Забути про мільйони втрачених носіїв української мови, що поповнили табори ворожої культури. І почати з чистого листа.
Де ж тут справедливість?
У нас було 30 років на відновлення форми, тобто справедливості, але чим ми в цей час займалися? Формально українська мова відвоювала частину позицій, на що маємо підтвердження у формі законів. А на практиці проросійські партії і незалежні проросійські мери українських міст робили все, щоб остаточно її позбутися, як вони позбувалися всіх своїх політичних конкурентів. Державна мафія під українською вивіскою продовжувала грати на нашого ворога.
Допоки українська мова, а разом з нею і культура, не відродяться в тому об’ємі, який вони могли б мати вільно розвиваючись, не має сенсу говорити про будь-які утиски російської мови — вона вже на сотні років попереду.
Допоки всі українці, які вважають українську мову рідною, а таких більше 70%, не отримують повне забезпечення україномовним вмістом в усіх сферах життя, не має сенсу казати про рівноправність української і російської мов в Україні — російський контєнт усюди має шалену перевагу.
Допоки ми не виправимо цю історичну несправедливість вона буде висіти у нас на шиї важким каменем, про який суспільство зможе забути тільки зі зникненням останнього носія української мови. Чого не станеться ніколи.
Хочеться вірити, що наші люди все сильніше розумітимуть і, що найголовніше, відчуватимуть цю несправедливість. Що вони будуть її виправляти починаючи з себе, не чекаючи поки держава зробить все за них.