Дуже важливе питання підняв Павел Казарін в статті “Пробачення наосліп” – пробачати чи не пробачати білорусів. Та мимохідь він торкнувся значно більш важливої теми – українського минулого в СРСР. Ми, як частина СРСР, самі були “бойовими бурятами”. Наші хлопчики гинули в Афганістані. Чи це означає, що ми теж були винні? Павел робить висновок – почекайте […]
Більшість людей сприймає синьо-жовті стрічки, як щось неминуче, офіціозне. Державний прапор, куди ж без нього. На кожному святі все мерехтить синьо-жовтими барвами. Війна змусила інакше ставитися до цих кольорів – тепер вони для багатьох стали символом свободи. Безліч історій оповідає про неймовірну радість від синьо-жовтого прапора у людей, яким вдалося вибратися із окупації на вільну
Побачив в новинах призвіще командувача військово-морських сил ЗСУ – Неїжпапа. Зрозуміло, що прізвище козацьке. Паливода, Нетудихата, Печиборщ – яскраві приклади композитних прізвищ, якими повниться Україна. Але не їсти, вибачте, кого? Папу? В те, що це прізвище отримало назву таким же способом, як інші козацькі прізвища повірити важко – навряд чи козаки були настільки «веселі», що
Зараз в соц-мережах гуляє фото газети з нотаткою про сутичку Олега Скрипки та Олександра Дугіна. За однією інформацією вона сталася 1999-го року, за версію Дугіна 1997-го року. Версія газети «Афіша» (в оригіналі російською мовою) дуже лестить нашому землякові. Дугін переконує, що ніхто нікого не зміг побити. Та бог з ним, люди завжди билися і
Рецепт української індульгенції: Одягтися козаком з музею, оселедець, заспівати “Червону калину”, влаштувати бійку на очах у всього світу. Прапор України обовʼязковий. Програвати не можна – ярмо руськомирця назавжди. Лузерів ніхто не любить. Виграєш – патріот навіки. Ми всі Усик.
Богдан Коломійчук пише детективні, історичні і авантюрні романи та оповідання – так стверджує Вікіпедія. Перша книга автора «Людвисар. Ігри вельмож» вийшла в 2013-му році і відразу ж була помічена в літературних колах. З того часу Богдан випускає принаймні одну нову книгу на рік. Зі свого боку можу підтвердити, що оповідання «Німфи болю» насправді є історичним (події
В пошуках української літератури звернувся до теми наукової фантастики початку минулого століття. Колись давно я зачитувався Бєляєвим – він добре сприймався на фоні Жуля Верна і Герберта Веллса, навіть попри заідеологізованість творів. Фантастично-казкові технології, пошук справедливості для звичайної людини – це приваблювало. Пізніше виявилося, що підходити до подібної літератури треба обережно, враховувати реалії, в яких
Українська фантастика 20-х років минулого століття Читати далі »
Дізнаватися, що в головах геніїв із Amnesty International завжди весело і пізнавально, особливо коли вони відкрито говорять про те, як прикре недопрацювання не дозволило Amnesty як слід дискредитувати ЗСУ і призвело до втрат спонсорів. Дякую “Українській Правді” за публікацію явки з повинною керівника фінського відділення Amnesty Франка Йоханссона. Фінська філія правозахисної організації Amnesty International втратила близько
Прочитав статтю «Як ефективно дерусифікувати шкільну програму з літератури: 5 ідей від Анни Третяк» і м’яко кажучи був здивований її змістом. З неї ми повинні були дізнатися як зробити так, аби процес дерусифікації літературної програми в школі відбувався продуктивно. На мою думку щось пішло не так. Ну що ж, як казав Соломон Самсонович будемо полемізувати.
Скандал з Amnesty International ми сприйняли як щось виняткове, як провину голови організації Агнес Скаламар. Мовляв погана тітка, куплена Росією волею долі опинилася на чолі поважної організації і ми мусимо її звідти скинути. Тоді наступить мир у всьому світі і ЗСУ переможе загарбників. Нажаль, реальність, як це часто буває, виявилася ще гіршою. В Твітері можна
