Дата публікації: 2025-12-26 06:47
Автор: Григорій Стеценко
Рік: 1944
Цю книгу знайшов на сайті ЛітДіаспори. Надрукована 1994 року в “Українському видавництві” Краків-Львів, вона виявилася зовсім не тим, чого очікував.
Книга складається з коротких оповідань з життя шахтарів Дружківки, зображеного очима дітей. Сюжет не надто складний. Я нашвидкоруч прочитав половину цієї короткої книжечки, поки не дістався історії про мишку, яку діти не захотіли вбивати і натомість віддали коту Мурку: “Білий кіт заліз у кутик подвір’я і грався з мишкою … А тільки вони хотіли наблизитись, Мурко схопив мишку і втік. Тоді діти й собі почали бавитися у кота й мишку… І було їм радісно і весело”. Такий рівень лицемірства мені здався надто великим навіть для дитячої книги, тому далі вже не читав.
Але головний сюрприз виявився в тому, що автор “Шахтарят” зовсім не був письменником-емігрантом. На Вікіпедії про нього нічого немає, проте є детальна стаття (хоча й не без білих плям) на сайті Донецького обласного краєзнавчого музею: Замість статті у Вікіпедії, або коротка біографія Григорія Стеценка на тлі доби
З неї можна довідатися, що народився Стеценко не в Україні, а в Росії. Щоправда, в прикордонному місті Суджа, тому, мабуть, мав українське походження. Все життя намагався бути відданим пропагандистом комуністичної партії, зокрема використовуючи свій досвід праці у вугільних шахтах (звідси й “Шахтарята”). При цьому під час Другої Світової війни залишився на окупованих німцями територіях України (звідси й Краків-Львів), а після війни 8 років провів у російських концтаборах, вимолюючи помилування. В результаті його таки звільнили, але своїм в літературних колах він так і не став – надто активно підлизував партії.
Отже, можна сміливо проходити повз цю “діаспорську” книгу, оскільки ні до діаспори, ні до вартої уваги літератури вона відношення немає.