Українська Правда: Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.
“16 липня 2022 року розпочинається новий важливий етап втілення норм мовного Закону, який збільшить присутність української в публічному просторі та зміцнить її статус як державної…
Інтернет-ресурси повинні мати базову стартову сторінку українською мовою і повідомляти громадянам України суспільно-важливу інформацію державною мовою”.
“Це стосується інтернет-представництв, зокрема вебсайтів, сторінок у соцмережах, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної і комунальної форми власності, ЗМІ, зареєстрованих в Україні, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні”.
У разі відсутності україномовного інтерфейсу, версії сайту чи сторінки в соцмережах, з 16 червня передбачатиметься штраф, який становить від 3400 до 7500 грн, в залежності від кількості порушень. За повторне порушення сума сягатиме від 7500 до 11900 грн.
Парадокс нашого суспільства полягає в тому, що в опитуваннях воно регулярно декларує підтримку української мови і культури, але коли доходить до діла, то часто з піною у рота відстоює своє право не розмовляти українською. В будь-яких законах, спрямованих на підтримку української мови бачить утиск себе коханого, хоча всім давним давно зрозуміло, що в нашій державі без чіткої державної політики на підтримку мови (зокрема і з використанням штрафів) нічого не зміниться. Ну не переходить у нас більшість на українську просто так. Є окремі люди та групи, що переборюють себе і все-таки починає розмовляти українською, але більшість на це не здатна.
Я би був безмежно радий, якби всі раптом заговорили українською без примусу, та якщо цього не сталося за 30 років незалежності, то не станеться і за 40, і за 50.
Натомість дуже помітною є група людей, що на будь-яку згадку про бажаність української в Україні, вибухають гнівом і згадують про свої права вибирати мову спілкування. Мало того, що ця логіка невірна, бо російську мову за них давно вибрали тисячі русифікаторів, а вони тільки тримаються того, що мають, не бажаючи згадувати обставини переходу їхніх родів з української на російську, так вона ще й демотивує тих, хто хотів би перейти на українську, але все ще сумнівається – яка тут українська, якщо можна легко нарватися на осіб, що звинуватять тебе в усіх смертних гріхах. Насильницька українізація, май есс.
Тож залишається тільки державний примус, який хоча і не зможе змусити полюбити українську, але послужить гарною підтримкою тим, хто сумнівається, і збільшість кількість української в інтернеті.