Чудовий польський комедійний серіал “1670” переповнений жартами різних ґатунків. Деякі з них зрозумілі і так, а деякі варто пояснити. Наразі я подивився серіал тільки один раз і ще не встиг вихопити всі жарти та пасхалки, розкладені авторами. Тому в цьому дописі я зібрав поки що 10 цитат переважно з першого епізоду, а в майбутньому, можливо, напишу ще на цю тему. В кожному разі, корисно мати під рукою такий список, на який можна швидко кинути оком і згадати про найкумедніші моменти серіалу “1670”.
Цитата 1. “Ми сармати — народ вибраний. З найбільшими умами, серцями та фалосами.”
Тут головний герой Ян Павел схвалиться сарматським походженням польської шляхти. Хоча зараз це здається абсурдним, в ті часи шляхтичі насправді вірили, що походять від іншого народу, ніж хлопи, і тому їм належить панувати над хлопами. Природа такої віри бере коріння з Біблії, яку католики змушені були використовувати як підручник з історії. Відповідно до неї всі народи походили від синів Ноя: шляхта від Яфета, а місцеві слов’яни та литвини від Хама.
Цитата 2. “А десь на світі діти голодують. О! наприклад тут — діти хлопів.”
Ян Павел радію шляхетському щастю на противагу знедоленим людям, які нібито знаходяться десь далеко, а потім виявляється, що це його власні хлопи.
Цитата 3. “Нам полякам не щастить на сусідів – шведи, росія, Анджей.”
За старою польською традицією сусіди, зазвичай, мають дуже напружені стосунки. В цьому випадку Ян Павел відчуває сильну неприязнь до сусіда Анджея і ставить його в один ряд з ворогами всієї Речі Посполитої.
Цитата 4. “Мені ніхто нічого не дав задармо. Все мусив сам успадкувати.”
Ян Павел заохочує докладати зусиль для здобуття власного щастя. От як він доклав зусилля, щоб самому все успадкувати від своїх батьків.
Цитата 5. “Анєлко! Скільки маю повторювати — шляхта не працює!”
Ян Павел звертається до своєї доньки, коли та намагається допомогти хлопам зі господарством. Тут, здається, немає чого пояснювати.
Цитата 6. “Людина отримує все тяжкою працею власних хлопів, а йому хочуть це відібрати! Така ментальність.”
Ідея про те, щоб допомогти державі в скрутному становищі, виплачуючи не 3%, а 5% податків, змушує Яна Павла нарікати на свою тяжку долю і погану польську ментальність. Автори тут іронізують з польської звички нарікати на все підряд, навіть з такої дрібниці, як підвищення податку на 2 відсотки.
Цитата 7. “Польща для поляків, і для литвинів.”
Безземельний шляхтич Богдан в розмові з хлопом Мачєєм, який приїхав до Адамчихи з Литви, спочатку вимовляє націоналістичний лозунг “Польща для поляків”, а після нагадування про те, що Річ Посполита є державою Обох народів (поляків і литвинів), неохоче поправляється, додаючи “і для литвинів”. Хоча, всі розуміють, що, як і всі націоналісти, він хотів би бачити в Польщі виключно своїх земляків.
Цитата 8. “Повторюю своїм хлопам — не голосуєш, не маєш права нарікати.”
Збираючись на сеймик місцевої шляхти (місцева рада), Ян Павел радіє процвітанню демократії і тому, що в цей день всі голосують. Ну, окрім, холопів, які не мають права голосу. І після цього додає відомий сучасний вислів, скерований до тих людей, що не хочуть ходити на вибори, і відповідно не мають права нарікати на погану владу, оскільки вони не подбали про те, щоб вибрали когось кращого. Комічність даної ситуації в тому, що сучасні реалії застосовують до бідних хлопів, які і так не можуть голосувати.
Цитата 9.
Ян Павел: Маю для вас добрі вісті.
Селянка: Ми отримаємо плату за панщину?
Ян Павел: Йди сповідуйся з тієї ідеї.
Після засідання сеймика, на якому Ян Павел одноосібно заблокував підвищення податків, він вирішив порадувати своїх хлопів гарною новиною. Але хлопи чомусь не зраділи, а ще й дали зрозуміти, що для них це ніякі не добрі вісті. А от справді доброю новиною було б отримання оплати за свою важку працю. Ян Павел, як і належить шляхтичу 17-го століття, сприймає цю ідею як єресь і наказує сповідати цей гріх.
Цитата 10. “Я брав участь у всіх битвах і сценарій завжди був той самий: битва відкриття, битва за все, битва за честь.”
Це алюзія на відомий польський вислів про виступи збірної Польщі з футболу на Мундіалі, які, нібито, завжди проходять за одним невтішним сценарієм. Спочатку команда грає “матч відкриття” – напевно внічию, тому що це ж відкриття, все тільки починається і можна не напружуватись. Потім відбувається вирішальний “матч за все”, який обов’язково треба виграти для виходу з групи і який команда ніколи не виграє. Третій і останній “матч честі” вже нічого не вирішує і його треба виграти тільки, щоб з честю повернутись додому.