Складніше за війну з переважаючою в силі Росією є тільки спроба переконати російськомовного українця перейти на українську мову, якщо він не хоче. Тому нам всім треба працювати на цьому фронті з повною самовіддачею. Не в сенсі переходити в рукопашну, поки сволота не заговорить солов’їною, а в сенсі пошуку правильних аргументів.
Зараз я хочу поговорити про один з таких аргументів.
Міф про російськомовних українців.
Задумайтеся, якою мовою ви любите цитувати книги, фільми, пісні? Які сцени з улюблених фільмів ви згадуєте з найбільшою насолодою? Які жарти ви відчуваєте серцем?
Напевно це буде мова, нюанси якої ви розумієте без зазирання до словника. В якій вам важливо не саме слово, а як воно було сказано, непомітний напівтон, цікава інтонація, прихована гра слів. Не помилюся, якщо для абсолютної більшості з вас це буде російська мова. Ви або вже перейшли на українську, або знаходитесь в процесі, або і не збираєтеся (тоді вас тут немає, але я цинічно використаю вас для прикладу) та ваша величезна життєва база є російською. Тому, навіть вирішивши розмовляти українською, ви все одно цитуєте Професора Преображенського і Шарікова, Діамантову руку і Івана Васильовича, Брата і Про що говорять чоловіки. Поодинокі вкраплення Океану Ельзи не змінюють загальної картини. А це все продукт російської культури, тієї що заперечує існування окремої української культури.
Ви можете заперечити, що ви однаково добре розмовляєте обома мовами і що ви ні на чиєму боці. Я тоді знову попрошу вас згадати якою мовою ви любите цитувати книги, фільми, пісні. Російською, очевидно. Я сам ледве втримуюся від постійних цитат російською. Як і ви я виріс в російськомовному середовищі, яке не давало мені вибору який контент дивитися і якою мовою розмовляти з людьми навколо. Російська домінувала. Жодних 50 на 50 не існувало. Однаково добре обома мовами я не розмовляю. Попри роки практики спілкування українською мовою російська не збирається віддавати позицій. Тож ні. Ви не розмовляєте однаково добре обома мовами. Ви вибрали російську мову і російську культуру. Ви можете мати ілюзії з цього приводу, але це лише ілюзії. Вашою першою мовою є мова вашого середовища. Безумовно існують винятки, коли постійних середовищ кілька і рідних мов кілька. Але це винятки, що підкреслюють правило.
Можна було б повірити в те, що «какая разніца» якою мовою розмовляти, якби не віковічна культурна агресія (або якщо вам так більше подобається – спеціальна операція) російської культури проти української. Війна на знищення. Якщо ви зробили вибір на користь російської мови, то ви є частиною цієї агресії. Жодне посилання на свободу слова і вибору не змінить того факту, що російська мова з’явилася в Україні в результаті насильницьких дій. Українська культура ніколи не стане для вас на стільки ж близькою, як для тих, хто виріс в україномовному середовищі.
Тому так важливо це зрозуміти зараз і зробити чесний вибір – на чиєму ви боці. Ви можете залишитися з російською мовою і сприймати українську мову і культуру, як музейний експонат – цікаво іноді подивитися і послухати для загального розвитку, але для практичних завдань ви користуєтеся російською. В такому разі не обманюйте ані себе, ані людей навколо, що ви маєте щось спільне з українською культурою і українським народом. Ви частина російської культури. Кажу це із повним усвідомленням, що багато хто, саме такий вибір і зробив, і саме так про себе думає. Таких не переконаєш і не треба.
Я стверджую це саме тому, що у нас демократія. Тому, що кожний зараз може вільно вибрати розмовляти українською або російською. За сотні років у українців таких шансів було дуже мало. І навіть попри це народ випестував свою культуру і мову, зберіг її для нащадків.
Ви напевно згадаєте російськомовних українців, що по праву належать до українського народу, таких як Григорій Сковорода чи Микола Гоголь. Чудовий приклад русифікації української культури, коли влада знищувала всі умови для розвитку української мови. Якою мовою їм ще було творити, якщо українська мова практично замикала будь-які кар’єрні стежки? Якщо ти або розмовляєш російською, або працюєш там, де твоя мова нікого не цікавить – пасеш гуси, наприклад? І навіть в таких умовах Гоголь не забував хто він є, писав чудові твори про Україну. Сумніваюся, що він цитував російських популярних авторів для розваги, скоріше згадував рідні українські пісні.
А зараз у нас немає перешкод. Держава навіть сприяє в цьому – вперше за сотні років. Розмовляйте українською – ось вас закони захищають, не відчувайте себе другорядними – ось мовний омбудсмен, все для вас, кохані. А коханим, виявляється, мова вже не потрібна. Хиба можна вона конкурувати з високоякісним російським продуктом? Може, треба тільки наважитися.