Ми потроху звикаємо до думки, що московиті у українців крадуть культуру. В дуже широкому значенні. Від окремих поцуплених слів, яких ніколи не було ні в фіно-угорському койне, ні в татарській мові, ні в церковнослов’янському (староболгарському) діалекті, до назви самої країни: Росія – це транслітерація з грецької назви країни Русь, тобто назва нашої рідної староукраїнської держави.
Схоже, що процес цей не зупинити, і московити це розуміють. Але вони також знають, що те чого не можна зупинити можна очолити і повернути в потрібний тобі бік. Юрій Винничук детально розповідає про сенсаційну появу в буцімто вкрадених українських піснях типово московського словосполучення “Святая Русь”. На хвилі патріотизму нам дають проковтнути навіть таку відверту пропагандистську лабуду. І народ ковтає.
Повністю статтю Юрія Винничука «Ми смєло в бой пайдьом за Русь святую…» можна прочитати на сайті Збруч. Окрім “святої Русі” він розвінчує міфи про розстріляних кобзарів та благородних козаків, які в жодному разі не могли скривдити дівчини (спойлер: могли).
Останнє, що мене збісило, – відео, яке з’явилося до дня народження Олени Теліги з таким текстом: «У Львові презентували пісню, яку більшовики вкрали у поетеси Олени Теліги». І це на мелодію «Ми смєло в бой пайдьом»…
Нема серед віршів Теліги такого тексту. За цим фальсифікатом стоїть негідник. Але то нічого. Бо є й інша версія, що це петлюрівська пісня 1918 року, на яку купився Тарас Компаніченко. І Тарас, роблячи чимало корисного і важливого, став виконувати фейковий гімн «Ми сміло в бій підем за Русь святую». Уже сам вираз про «святую Русь» мав би свідчити Тарасу, що писав цей текст якийсь яничар.
Поняття «святая Русь» московити намагаються прив’язати до першого митрополита українського походження Іларіона Русина. Не Русича і не Русского, як у деяких московитських виданнях подають, а таки Русина, бо саме так він підписувався. Але в Іларіона нема «святої Русі», а є Русь «світло-світлая». То нічого. «Свєтлая» і «святая», на їхню думку, поняття тотожні.
Вперше поняття «святая Русь» зустрічається у XV сторіччі, і це чисто московитський вираз, який з літератури увійшов у фольклор. Він ніколи не сприймався українцями як свій.
Хоча, правду сказати, московити це поняття поцупили у євреїв, бо «Русь святая» аналогічна «землі обітованій».
Коли москалі захопили у 1914 р. Галичину, газета «Новое Время» раділа: «Вся русская летопись от древнейших времен до последних дней не является ли сплошным и кровавым усилием освобождения? Последних своих детей, вконец замученных и обессилевших, Святая Русь освобождает теперь!». Це так про галичан. А «визволення» це супроводилося арештами, обшуками і вивезенням сотень і сотень заручників на Сибір. Все, як і зараз.