Історик Ярослав Грицак у великому інтерв’ю розповідає про те, чому Україна протягом століть не могла побудувати власної держави, чому 30 років незалежності не принесли очікуваного ефекту та що нам робити далі.
На мій погляд ключовим моментом є зневіра українців у власні сили і постійний пошук партнера, з яким ми будемо будувати сильну державу. Після руйнування Русі українці були на перших ролях в усіх державах, до яких входили українські землі: Литовське князівство, Річ Посполита Обох Народів, Російска Імперія та СРСР. Навіть за часів сучасної незалежності Україна продовжує експортувати свої таланти до РФ в промислових масштабах. Тобто нам дуже добре вдається будувати держави для сусідів, а от для себе самих виходить не дуже.
Зараз ми бачимо прояви подібної поведінки в намаганні зберегти російську мову в Українаі, як українське культурне надбання. Можна зрозуміти українців, що насправді розвивали російську культуру в Імперії та СРСР. Їм та іхнім нащадкам прикро, що їхня праця викидається на смітник історії, і вони із усих сил боронять Пушкіна з Булґаковим. Та може краще замислитися як так сталося, що українці дозволили російській культурі і мові заволодіти своїми умами настільки, щоб вважати їх своїми власними. І якщо вже маємо подібний феномен, то може варто нарешті зрозуміти, що призводить це завжди до політичного посилення Московії і послаблення самої України? Тож краще пошукати інші опції.
Нижче Ярослав Грицак говорить про українців в контексті Російської Імперії, але це можна так само застосувати і до СРСР і навіть до Речі Посполитої, хоча тут він протиставляє ці дві держави.
Якщо говорити про історичні реалії, то українці не тільки руйнували, а й будували імперію. Перші покоління української козацької старшини та українського духовенства активно будували імперію, прокладали їй шлях до світової могутності, бо вважали цю імперію своєю.
Блискучу кар’єру зробили потомки козацької старшини в Петербурзі, про що, зрештою, Шевченко пише в поемі “Сон”. Тут можливе порівняння з шотландцями, які так само активно будували британську імперію.
Українці справді починали, як шотландці. Але іронія історії полягає в тому, що ми почали як шотландці, а закінчили як ірландці, у яких головною метою було відірватися від Британії.
Треба показати цю зміну: як українці з будівників імперії перетворилися на руйнівників. Ми дуже часто думаємо в категоріях “або – або”, а в українському випадку це й одне, й друге – українці й будували імперію, і руйнували її.
Українці вийшли зі своєю мовою, культурою та своєю візією цієї імперії. Вони будували імперію за європейським зразком. А європейські зразки не дуже пасували цій імперії.
Головна ідея козацької старшини – обмеження центральної влади за зразком Речі Посполитої, де короля вибирали, і він правив, але не володарював. Але їхні спроби створити імперію за таким зразком провалилися.
Адже російська імперія не передбачала обмеження влади правителя. Він був самодержавцем, і спроби перетворити імперію на конституційну монархію прийшли запізно – лише після революції 1905 року – і тривали замало.
Усі спроби українських патріотів будувати власні організації зазнавали провалу через урядові заборони й репресії. Ми часто звертаємо увагу на слабкість українського руху та намагаємося знайти причини.