Радник міністра оборони Олексій Копитько пише про прозріння Заходу. Рік тому з нами відмовлялися розмовляти навіть про Stinger, а зараз дають NASAMS.
На сьогодні отримані (якщо умовно розставити по ешелонах):
0. ПЗРК – Stinger, Piorun, GROM, Mistral, LMM Martlet, Starstreak.
1. ЗРК та ЗАК – Stormer HVM, Dual Mount Stinger, Aspide, Gepard. На підході Crotale.
2. (умовні “БУКи”) – ЗРК IRIS-T, NASAMS. На підході Hawk.
3. (умовний С-300) – активно дискутується у прикладному контексті SAMP-T.
З одного боку – це тішить.
З іншого боку – прозрілі західні діячі викликають вкрай змішані почуття. Бо сьогодні вони говорять тими словами, що їм адресували рік тому. Літера до літери. І у цього прозріння страшна ціна.
Робота продовжується. Наступна мета – літаки.
Насправді, ніяке це не прозріння. Рік тому американці дуже негарно залишали Афганістан, сумуючи за мільйонами вбуханими в розвиток країни, який не те що не відбувся, а сталося повністю протилежне – все просрали, даючи можливість Талібам вести країну у світле минуле.
Якби Україна так само здалася за 3 дні, як Афганістан і як про це мріють на болотах, то колективний Захід чекала б така політична криза, що важко й уявити. Тому вони і дають зброю, тільки переконавшись, що її використають за призначенням, а не для продажу на чорному ринку і охорони власних палаців.
Прозріння – це коли ти раптом бачиш річ, яка завжди була поруч і яку ти не помічав. Захід не прозрів, він зробив холодний розрахунок і давав рівно те і в такій кількості, наскільки вважав за потрібне.
Безумовно, нас це аж ніяк не влаштовувало. Для України це обернулося трагедією. Але це вже інше питання чому Захід не сприйняв проблему України, як свою власну. І не пішов вмирати, як за себе. Прозріння тут не до чого.