Не годуйте мавпу! Як вийти із замкнутого кола неспокою та тривоги

Дата публікації: 2023-03-29 12:00

Автор: Дженніфер Шеннон
Рік: 2017

“Не годуйте мавпу” – книга для тих, хто постійно відчуває тривогу з будь-якого приводу. І не важливо серйозний цей привід чи ні. Якщо будь-яка проблема або невизначеність змушує ваше серце битися частіше, перехоплює на себе всю увагу вашого організму і ви до сих пір не знаєте, що з цим робити, то існує ймовірність, що книга “Не годуйте мавпу” допоможе розірвати це порочне коло.

Написана книга практикуючою психотерапевтинею з 20-річним досвідом Дженніфер Шеннон. Вона не тільки допомагає іншим людям впоратися з їхніми проблемами, але й глибоко знає їх зсередини, оскільки довгий час боролася з власним неспокоєм. Принаймні таке твердження можна прочитати у вступі до книги. А оскільки я теж маю подібні проблеми (які, власне, і змусили мене звернути увагу на цю книгу) і встиг багато чого дізнатися про тривогу досвідним шляхом, то схиляюся до думки, що це не черговий рекламний трюк. Здається, Дженніфер Шеннон насправді багато знає про тривогу і як з нею боротися. Навіть не так. Не як з нею боротися, а як змусити її конструктивно з тобою співпрацювати.

Книга зовсім невеличка, менше двохсот сторінок, частина з яких – це кумедні ілюстрації, або допоміжні графіки. Написана вона як якісний посібник для бажаючих щось врешті-решт зробити з власним життям. Трошки теорії, підкріпленої прикладами з професійної практики авторки і практичні вправи для читачів. Для більшої зручності виконання вправ для багатьох з них додаються практичні матеріали, які можна скачати з сайту видавництва New Harbringer. Я читав англомовну версію книги і не знаю, як це реалізовано в українському перекладі. Якщо ж комусь будуть потрібні англомовні додатки до книги, то їх можна знайти на цій сторінці Don’t Feed the Monkey Mind.

Перші кілька глав були не дуже переконливими. Я шукав відповіді, а в них констатувалося питання. Навіть виникла думка, що вся ця книга – лише чергова спекуляція на актуальній для багатьох темі. Ідея про те, що тривожність всередині себе можна уявити, як полохливу мавпу, мені дуже сподобалася, але уявне море води навколо додавало песимізму. Виявилося, що з книгою все в порядку, я отримав всі відповіді, на які очікував, а розчарування першими главами, можливо, було спровоковано моєю внутрішньою мавпою. Хто знає …

Всі одинадцять глав книги від “Сприйняття загрози” до “Життя, що розширюється” крок за кроком ведуть вас до вирішення проблеми. Ніби з тобою займається персональний психотерапевт, задача якого акуратно підвести пацієнта до розуміння проблеми, усвідомлення її природи і запропонувати інструменти для зміни свого життя. Тут, звичайно, ніхто не буде слідкувати за тобою і не буде перевіряти наскільки добре ти виконав домашнє завдання, але уявити себе на місці пацієнта дуже легко. Можливо, дехто навіть буде ретельно виконувати вправи, наведені наприкінці кожної глави. Я ж для початку взяв на озброєння найпростішу з них – дякувати своїй мавпочці, коли вона починає бити на сполох. Почуття тривоги не є приємним, але мавпочка все одно заслуговує на подяку за те, що мої проблеми для неї не байдужі. Проста подяка, яку я практикую вже кілька днів поспіль, не тільки знизила рівень негативних емоцій, але й додала позитивних. Сподіваюся, результат решти порад буде не менш ефективним.

Загалом, викладений в книзі підхід виглядає логічним і цілісним. На якусь мить у мене виникло враження, що окремі глави слабо із собою пов’язані, але в подальшому я переконався що це не так. Кожна глава потрібна для розуміння всієї картини і для того, щоб весь процес ефективно працював. Я не хочу спойлерити і переповідати в чому він полягає, хоча для нетерплячих головні його тези навіть винесені на окрему сторінку. Я було спокусився і прочитав їх до того, як читати саму книгу, але, мушу зізнатися, без контексту мало чого тоді зрозумів. Все-таки книгу треба прочитати, навіть якщо вам дуже нетерпиться.

Дженніфер Шеннон постаралася пояснити винайдений нею підхід якомога ясніше за допомогою всіх доступних засобів. В цій книзі практично немає тексту заради тексту. Кожен фрагмент спрямований на полегшення розуміння нової для читача ідеї. Навіть історії з терапевтичної практики виступають тут, як своєчасний ілюстративний матеріал, а не просто цікавий приклад на задану тему. Один з них мені просто-таки допоміг зрозуміти про що йшлося в теоретичній частині. За такий лаконічний підхід авторці можна тільки подякувати. Сильно втомлюють книги на зразок “Історії пихатості“, в яких теорія почувається бідним родичем на тлі рясних прикладів.

Отже, книга “Не годуйте мавпу” – чудовий посібник для самостійної боротьби із тривогою. Як кожен класний конспект вона містить теоретичну частину, життєві приклади та конкретні рішення, які можна застосовувати в домашніх умовах. Це одна з найкращих книжок з популярної психології, яка може принести реальну користь тому, хто поставиться до неї серйозно.