Дата публікації: 2024-12-30 05:19
Рік: 2024
Жанри: трилер,
Режисер: Жауме Колєт-Серра,
Актори: Джейсон Бейтман, Дін Норріс, Софія Карсон, Тарон Еджертон,
Країна: США,
Тривалість: 1 год. 59 хв.
Кошторис: $ 47 000 000
Касові збори: - (стрімінґ Нетфлікс)
Рейтинг IMDB: 6,5 / 10
Про фільм “Ручна поклажа” ще до перегляду я встиг прочитати, що він є спробою відродити формулу “Міцного горішка” на сучасний лад. Спробою не дуже вдалою через непереконливий сюжет та відсутність достатньої харизми у головного персонажа. Після перегляду я можу тільки погодитись, що до класичного “різдвяного” фільму з Брюсом Віллісом “Ручна поклажа” відверто не дотягує. На мою думку, він навіть не вартий детального аналізу всього, що в фільмі пішло не так. Проте, новий трилер Нетфлікс якимсь дивом отримав цілих 87% схвалення критиків і лише 53% схвалення глядачів на RT. Як це сталося можливим для не надто інтелектуального фільму, головною метою якого було розважити глядача ввечері на дивані, і чому самі глядачі всупереч очікуванням виявилися значно суворішими до фільму, ніж критики – це питання, які змусили мене написати цей текст.
Зміст
Другорозрядний трилер
Фільм “Ручна поклажа” із самого початку не претендує на високе мистецтво. Один з аргументів прихильників фільму є те, що це типовий трилер-бойовик другого ешелону, які кліпали в 80-ті та 90-ті роки, і ставитися до нього треба відповідно. Мовляв, для подібного штибу фільму він є навіть нічого. Але це не пояснює 87% схвалення спеціалістами від огляду фільмів. Бо якщо це другорозрядний фільм (b-movie), то як він може мати таку ж оцінку, як у дійсно якісних фільмів? Це може пояснювати високі оцінки критиків – просто замість того, щоб чесно дати йому 1-2 зірки з чотирьох, які він заслуговує як просто фільм, вони дають 3 зірки, бо для свого жанру він дуже непоганий. Прочитавши кілька рецензій я вважаю, що саме так могло тут статися.
Але чому ж глядачі не зацінили якісний другорозрядний фільм? Спробую пояснити це на власному глядацькому досвіді перегляду “Ручної поклажі”. Я не можу сказати, що фільм повний відстій, але дивитися його було важкувато, попри певний інтерес до сюжету, і я точно ніколи не збираюся його передивлятися.
Звичні закони (фізики) не діють
Події сюжету відбуваються в американському аеропорті і повинні дотримуватися правил його функціонування. Більшість людей має уявлення про те, що таке США, що таке аеропорти і що таке американські аеропорти. Якщо не з власного досвіду, то з фільмів, серіалів та книжок. Врешті-решт, ми всі знаємо елементарні принципи роботи систем безпеки – обмежений доступ, де тільки можна, багаторівнева перевірка будь-чого підозрілого і таке інше. Глядач потребує прив’язки до знайомих правил, що мозку було за що зачепитися, і щоб події виглядали достовірно.
“Ручна поклажа” руйнує більшість цих уявлень на догоду сюжету, тим самим знижуючи до нього довіру. Важко зануритися в сюжет, коли тебе постійно приголомшують нереалістичними поворотами, які неможливо передбачити, бо реальний світ так не працює. Нас постійно змушують повірити в усе нові нісенітниці – на мою думку, це не дуже чесне перекладання відповідальності на глядача там, де погано автори фільму. Що ж ми отримуємо взамін?
Джейсон Бейтман в ролі Мандрівника
Бейтман загалом непоганий, перегляду не псує, але нічого видатного теж не показує. Він ходить з тим самим виразом обличчя весь фільм – для економії часу можна подивитися на одну його фотографію фас, щоб отримати уявлення від усієї ролі.
Сама роль теж викликає питання. Спочатку його персонаж на ім’я Мандрівник виглядає всемогутнім, але доволі швидко його опускають на землю непередбачені обставини і сюжетні дірки. Наприклад, у Мандрівника не було запасного плану, на випадок якби Ітан відмовився співпрацювати. Також в жодному разі він не міг би мати такого контролю над всіма рухами головного героя, гуляючи по аеропорту і користуючись допомогою лише однієї особи.
Тарон Еджертон в ролі Ітана Копека
Персонаж Ітан Копек є занадто ніяким як для головного героя на початку фільму і не можна сказати, що він сильно змінився наприкінці фільму. Стосунки Ітана з його дівчиною Норою виглядають неприродними з перших хвилин. Вона виглядає і поводиться як зірка, самовпевнено пояснюючи Ітану, як треба правильно жити власним життям, на що він реагує єдиним можливим способом для сірої миші, якою є – пересилюючи себе, йде доводити своїй міледі, що він її вартий. На цьому фоні нагадування Нори про те, що Ітан наполегливо добивався її кілька років, виглядає знущанням. Можливо, вона його з кимось переплутала, бо ніхто б не здивувався, якби виявилося, що у неї таких Ітанів цілий табун.
Хоча б через непереконливих Мандрівника та Ітана Копека порівняння “Ручної поклажі” з “Міцним горішком” виглядають, як глузування. Я готовий пробачати сюжетні дірки, якщо взамін отримую Джона Макклейна і Ганса Ґрубера, але тут немає і натяку на них.
Напруження і психологічні ігри
Сюжет фільму “Ручна поклажа” насправді є дуже напруженим і це навіть працює майже всю першу годину перегляду. Але потім виявляється, що до закінчення залишається ще одна година і ти не віриш, що це була тільки половина фільму. Напруження розкатали надто тонким шаром по непотрібно заплутаному сюжету.
А відповідь на питання заради чого вся ця метушня нам дають десь наприкінці фільму і то в пожмаканому вигляді – сумніваюсь, що кожен глядач після перегляду зможе чітко пояснити хто куди летів тим літаком і навіщо було його вбивати. Та, можливо, це і не дуже важливо, бо головне процес, а не результат. Можливо, психологічні ігри, в які грає Мандрівник є достатньо цінними самі собою, щоб хотілося за ними спостерігати?
Проте з психологією в “Ручній поклажі” теж не все гаразд. Насправді гра там тільки одна: Ітан повинен вибрати хто помре – його дівчина чи 250 пасажирів літака? Все як в моральній дилемі про трамвай. А відповідь він знаходить як справжній кіногерой – вбиває водія трамвая і зупиняє машину (в сенсі переносному), так що всі залишаються живими.
Вся психологія тут тримається на пошуку Ітаном можливості вирватися з-під контролю Мандрівника. Але оскільки, їхні можливості контролювати систему безпеки аеропорту загалом та Ітана зокрема дуже сильно перебільшені, то події на екрані втратили будь-який зв’язок з реальністю та її психологічною складовою.
Другопланові персонажі
Їх тут не просто багато, а дуже багато. Вони хаотично з’являються на екрані і так само швидко зникають, так що не встигаєш ні до кого звикнути. При тому, що частина з них обіцяє допоміжні сюжетні лінії (як от вусатий співпрацівник, з яким могла стати яскрава ворожнеча, або зв’язаний чоловік в фургоні, який, виявляється, був потрібний тільки щоб натиснути на гачок), але так ні у що більше не переростає. Додатково один з допоміжних героїв в потрібний момент виявляється надзвичайно вправним у володінні письмовим приладдям – майже, як Джокер – хоча ніщо до того на цю майстерність не вказувало. Мабуть, просто пощастило.
В усіх цих персонажах та пов’язаних з ними обірваних сюжетних лініях губиться не тільки глядач, але й людяність.
Антигуманізм
Звісно, ми живемо в цинічні часи, та все ж екранні пригоди добрих хлопців завжди несли із собою промінчик світла. Все буде добре! Такий меседж нам передають і в кінці цього фільму – у головних добрих героїв все добре, у головних поганих – все погано. Але є ще неголовні добрі герої – у частини з них все дуже погано, але за ними, здається, ніхто не сумує. Дві смерті працівників служби безпеки аеропорту не тільки не зупинили його працю, але й не стали приводом хоча б трошки посумувати за ними. Як і решта персонажів цього фільму вони були потрібні тільки, щоб виконати свою функцію, не більше. Але якщо авторам пофіг на людей, то для кого цей фільм?
Не різдвяне кіно
Я так і не зрозумів, чому “Ручна поклажа” позиціонувалася як різдвяний фільм. Тут немає нічого різдвяного, окрім випадкових пісень в тлі. “Міцний горішок” і то має більше різдвяного вайбу, ніж цей трилер. Для мене це виглядає як дешева маніпуляція і не більше.
Висновок
Я так і не зрозумів, за що критики так високо оцінили фільм “Ручна поклажа”. Тут надто багато сюжетних дірок як для класного трилеру, і надто мало екшену як для розважального бойовика. При цьому ніщо не компенсує його головні недоліки – головним персонажам бракує харизми, психологізм виглядає надуманим, а другорядні персонажі з’являються і зникають не залишаючи сліду, зразу як виконали свою сюжетну функцію. Знову таки, “Ручна поклажа” – не відвертий відстій, його можна спробувати один раз подивитися, але покладати на нього великі сподівання теж не варто. І ще, ні, це не різдвяний фільм.