Дата публікації: 2025-01-06 02:42
Рік: 2024
Жанри: драма,
Режисер: Едвард Бергер,
Актори: Джон Літґоу, Ізабелла Росселліні, Ральф Файнс, Стенлі Туччі,
Країна: Великобританія, США,
Тривалість: 2 год.
Кошторис: $ 20 000 000
Касові збори: $ 60 000 000
Рейтинг IMDB: 7,4 / 10
Тільки вчора подивився фільм “Конклав”, а вже сьогодні дізнався, що він отримав “Золотий глобус” за найкращий сценарій. Оскільки на мою думку сценарій в ньому був одним з найслабших елементів, то далі спробую детально пояснити, що не так зі сценарієм та фільмом “Конклав”.
Відразу попереджаю, що подальший текст містить спойлери!
Що так з “Конклавом” – атмосфера, костюми, режисура, акторська гра
Спочатку про хороше, щоб не здавалося ніби фільм отримав визнання абсолютно незаслужено. “Конклав” з перших хвилин буквально заворожує величною атмосферою монументального Ватикану. Величезні приміщення, пафосні костюми, підкреслено драматична манера спілкування у супроводі тривожної музики – все це насправді справляє враження. Таким невіруючим, як я, напевно буде цікаво зазирнути за куліси Католицької церкви і дізнатися трошки більше за нічого про їхній світ. Який за версією режисера практично немає нічого спільного з численними сексуальними скандалами, про які можна дізнатися з преси. Ну нехай це буде відбілена версія сучасного католицизму, все одно цікаво на неї подивитися.
Інша приємність – це поява багатьох відомих акторів. На першому плані тут Ральф Файнс, якому більш підійшла би роль православного священика, але нехай. Допомогають йому Стенлі Туччі, Джон Літґоу та Ізабелла Росселліні, якій не знайшлося місця в списку знаменитостей, з якими хотів би переспати Росс Ґеллер. Всі вони почуваються в драматичній атмосфері “Конклаву” як риби в воді і безсумнівно суттєво посилюють враження від фільму. Але навіть за такого розкладу Файнс не виглядав суперцікаво, оскільки майже весь фільм ходив з тим самим напружено-смутним обличчям, хоча відомого, що його акторський діапазон значно більш широкий. Через це він мені значно більше сподобався в фільмі “Меню“.
Що не так з “Конклавом”
Все, про що я написав далі, стосується непереконливого сценарію. Під час перегляду на це не звертаєш особливої уваги, бо в фільмі і без цього є на що подивитися. Але потім з’являється розчарування, оскільки “Конклав” не зміг виправдати очікування, які ж сам створив. Якби він не ставився що себе настільки серйозно, можливо, мені теж не хотілося б розбирати все, що в ньому пішло не так.
Нереалістична зав’язка
За сюжетом в Ватикані збирається конклав кардиналів для виборів нового Папи. Всі кардинали знають один одного, по-приятельськи спілкуються та, як справжні політики, розбиваються на групи за інтересами. Така собі Верховна Рада в рясах.
І тут нізвідки з’являється ще один кардинал – кардинал Бенітес. Якого ніхто не знає, бо Папа призначив його in pectore – у таємниці. Така практика насправді існує в католицизмі і застосовується в ситуаціях, коли інформація про кардинальський сан людини може становити загрозу для неї. Наприклад, в країні, де католиків переслідують. Кардинал Бенітес за сюжетом є архієпіскопом Кабулу, а оскільки зараз в Афганістані радикальний ісламістський рух Талібан, то нічого дивного в тому, що сан Бенітеса повинен був залишатися в таємниці, немає.
Але проблема в тому, що сан наданий in pretore, зникає разом зі смертю Папи. В такому разі Бенітес на момент збору конклаву або вже втратив свій кардинальський сан і не міг брати участі у виборах, або інформація про нього повинна була бути відомою конклаву ще до його появи. Оскільки єдиним способом для Бенітеса залишитися кардиналом після смерті Папи було повідомлення Папою про кардинальський сан Бенітеса до своєї смерті. Але в фільмі всі здивовані появою Бенітеса, включно з кардиналом Лоуренсом, який керує конклавом, отже Папа не повідомив про Бенітеса і той втратив кардинальський сан разом зі смертю Папи. Відповідно, участі у виборах брати не міг і самі вибори виглядали б зовсім інакше, ніж за сюжетом.
Якщо припустити, що Папа все-таки якимось чином повідомив про сан Бенітеса до смерті в якихось паперах, то поява незнайомої людини на конклаві призвела б до тривалої перевірки особистості. Абсолютно неможливо уявити, що нікому невідома людина з’являється на виборах Папи і решта кардиналів спокійно з цим погоджується. Але якби Ватикан влаштував тривалу перевірку фільму не було б, тому довелося виставити досвідчених кардиналів наївними людьми.
Із самого початку фільму було очевидно, що це не клеїться купи, але я продовжив дивитися, бо в фільмах часто підлаштовують реальність під себе задля цікавого сюжету. Але сюжет тут теж мене не сильно порадував.
Слабка інтрига
За правилами вибору Папи кандидат повинен отримати дві третини голосів для перемоги. Якщо жоден кандидат не набирає потрібної кількості голосів, то голосування повторюється наступного дня і так далі. Поява невідомого кандидата на тлі закулісних баталій та інтриг відразу наштовхує на думку, що сюжет буде розвиватися за принципом фільму “12 розгніваних чоловіків” – той, хто мав найменшу підтримку на початку фільму, отримує найбільшу підтримку наприкінці.
Кардинал Бенітес якраз і знаходився на позиції очевидного аутсайдера і далі сюжет повинен був показати, як йому вдалося перемогти у виборах та стати новим Папою. Нажаль, він практично нічого не зробив, щоб стати Папою, і його перемога виглядає надуманою і незаслуженою. За сюжетом решта кардиналів відпала через компромат, який з’явився на них у найбільш відповідний момент. Але якість цього компромату не вражає. Один кардинал 30 років тому мав стосунки з молодою дівчиною, яка в результаті народила дитину. Можливо, для кандидата на Папу це є смертельним гріхом, але як кіношна інтрига не вражає. Другий кандидат виявляється скомпрометований тим, що на завдання Папи, скомпрометував першого кардинала. Теж дуже слабкий і натягнутий хід. А третій, спровокований терактом, вимовляє націоналістичну промову і самостійно компрометує себе в очах решти кардиналів. Те, що на них це подіяло сильно дивує, оскільки кардинал ніколи не приховував своїх поглядів, і ця промова не повинна була нікого шокувати. Тим більше відповідь нікому невідомого Бенітеса не повинна була настільки вразити кардиналів, щоб вони миттєво погодилися призначити його новим Папою. Хто, як не релігійні працівники знає кошт промовам і вміє не піддаватися їхньому впливу. Хиба що тільки депутати Верховної Ради, і то не факт.
Подібні інтриги мені видалися неспіврозмірними масштабу події – вибору нового Папи. А окрім останньої промови Бенітес не зробив нічого, щоб завоювати прихильність решти кардиналів. Все більше голосів за нього на кожному наступному голосуванні виглядали механічним способом підштовхувати сюжет в правильному напрямку, а не логічним розвитком подій. В результаті початок і фінал маємо відповідно до принципу “12 розгніваних чоловіків”, а всередині непереконлива метушня, з якої ніяк не виникає перемога Бенітеса.
Недоречний фінал
Нарешті, найбільш спірний сюжетний хід – виявляється, що кардинал Бенітес прожив все життя, як чоловік, але при народженні мав не тільки чоловічі, але й жіночі статеві органи. Здається, що це стане фінальною перешкодою, тепер для Бенітеса, і він не зможе стати новим Папою, але Лоуренс погоджується тримати цю інформацію в таємниці і викриття не стається.
Цей хід містить очевидний посил, який з’являвся ще в початковій промові Лоуренса – прийняти невизначеність, без якої не було б загадки, і не було б віри. Інакше можна сказати, що зациклення на визначеності і передбачуваності призводить до бездумного неприйняття всього, що їм протирічить, і може мати трагічні наслідки для суспільства.
Я всіляко підтримую ідею відмови від навішення якорів та тримання за усталені вірування без їхнього критичного переоцінювання. Але в фільмі “Конклав” інтерсексність Бенітеса не мала жодного впливу на сюжет і спричинила конфлікт з його логічним завершенням. Тобто, внутрішні скандали та інтриги вже зробили Бенітеса новим Папою, глядач може видихнути і осмислити головну ідею фільму – Католицька церква не уникнула підкилимної боротьби за владу, але невинна душа (Бенітеса) все ж таки має шанс перемогти навіть в такому середовищі. Наївна, нереалістична, але позитивна ідея.
І тут нас приголомшують тим, що бог створив Бенітеса не таким, як більшість чоловіків та жінок. Що глядачам робити з цією інформацією? Забути про всі інтриги і зосередитись на інтерсексності Бенітеса, яка тепер явно змагається за головну увагу? Але ж вона ніяк не вплинула на сюжет. Якби він був звичайним чоловіком, фільм закінчився так би само і не мав би фінального конфлікту. А якщо це було важливо для сюжету, і Бенітеса насправді вибрали через його “невизначеність”, то чому на це не було жодних натяків протягом фільму? Інформацію про скасований візит до клініки я справжнім натяком не вважаю – він надто широкий і міг вказувати на безліч проблем зі здоров’ям.
Висновок
Всі перелічені проблемні моменти фільму “Конклав” з’явилися там через недопрацьований сценарій. Зав’язку можна було зробити більш реалістичною, інтриги цікавішими, а “невизначеність” Бенітеса вписати в попередні сцени або повністю усунути. Шкода, що всі його переваги розбилися о непереконливу історію, з якої неможливо винести жодної оригінальної ідеї. Про протистояння консерватизму з відкритим суспільством ми знаємо і без “Конклаву”, а подробиці функціонування Католицької церкви є надто нереалістичними, щоб сприймати їх серйозно.